І пісня лється із грудей...

інтервю з комі-українцем Михайлом Опекан

(Іваничівська районна газета «Колос» №30 за 27.04.2010р. Волинська обл.)

 Пісня в поезії стоїть на першому місці і багатством мотивів, і красою форми, і глибиною змісту. Це й не дивно, якщо врахувати, що значить пісня для нас, українців. У ній виливають люди все  своє життя, всі найважливіші події, починаючи з колискової і до останньої хвилини. Особливо щемно звучить вона, коли живеш далеко від батьківщини, де народився. І куди б доля не закидала українців, як би не крутила і не ламала їх – всюди з ними поряд по житті йде псня, в якій черпають життєву силу, гостроту розуму, стійкість і мужність. Якраз про це веду мову з гостем редакції, про котрого кілька літ тому уже розповідали на сторінках «Колоса», Михайлом Антоновичем Опеканом.

- Михайле Антоновичу!  Знаю, що Ви вже понад три десятки літ живете в Росії, але щороку намагаєтесь приїхати на рідну Волинь.

-  Ще у далекому 1968 році волею долі потрапив у Республіку Комі. Тривалий час шукав там себе і тепер уже надовго зупинився у місті Сиктивкар, де ще й донині,хоча досяг пенсійного віку, працюю інженером у  закритому акціонерному  товаристві «Пармател». А народився я і виріс в сусідньому з  вашим районі – Локачинському, у селі Кремеш. Тут і досі проживає багато моїх родичів, тому завжди поспішаю сюди, як на побачення з молодістю та юністю. А ще, щоб пом’янути у тихій журбі своїх батьків та всіх тих, хто відійшов у засвіти і спочиває у цій чудовій волинській землі.

- Що пов’язує Вас з Іваничами?

- Тут живе мій син Юрій. Він – моя гордість, бо має лагідну вдачу, наділений Богом  неабияким талантом до малювання. У Юрія – хороша сім’я, уже дорослий син Михайло, до якого також, лине моє серце.

 

- Чи не шкодуєте за тим, що опинилися далеку від рідного краю?

- Для мене такою ж дорогою стала й Республіка Комі. Адже тут у мене дружина і донька, друзі, з цим краєм пов’язані довгі роки, в яких переплелися радість  ісмуток. А ще є в цьому краї багато українців. Одні з них потрапили сюди ще в роки сталінських репресій, хтось приїхав за комсомольськими путівками, а декого направили на роботу після закінчення тих чи інших навчальних закладів. Вросли вже ми коріннями в землю Комі, створили сім’ї, побудували будинки. А величезна любов до нашої пісні заставила шукати одне одного і об’єднуватися. Саме це привело мене в народний хор «Україна», учасником якого  я вже є багато літ.

- Хотіла б, аби Ви детальніше розповіли про цей колектив .

- Початок він бере ще з далекого 1989 року. Його засновником була Марія Ковальчук. Значно поповнився  колектив у дев’яностих. У репертуарі звучали рідні українські пісні. Як із маленьких річечок набирає силу і розливається могутній Дніпро, так і українська пісня підхопила і поповнила ряди хору новими учасниками.

- Безперечно, не відразу змогли вийти на велику сцену?

- Нам дуже поталанило на художнього керівника. Заслужена артистка Росії Наталія Масанова також має родове коріння з України. З її приходом колектив став набирати нового звучання. З’явилися оригінальні аранжировки народних українських пісень, по-новому зазвучали вони під час виступів у сільських і міських клубах, змінився стиль і спрямування концертних програм. І велика творча праця всіх учасників хору була увінчана присвоєнням колективу  звання «народний хор» у 1996 році. Це багато до чого зобов’язувало – ми почали активно гастролювати по Комі краю і сусідніх областях.

- Здебільшого  з яких пісень складається репертуар?

-  Раніше переважали українські народні пісні. А коли у 1998 році я зовсім випадково придбав у Нововолинську два пісенники відомого не лише на Волині, а й за межами, самодіяльного композитора Олександра Каліщука, та його твори дуже полюбилися всім учасникам. До речі, у нашому колективі є ще одна волинянка – Людмила Іллюшко з Горохівщини. Тепер ми залюбки виконуємо пісні Олександра Каліщука “Два крила”,  “Україно моя, ти Росії сестра”,  “Галочко моя”, “Полюбила Василя”,  “Мамина криниця” та багато інших. Скажу ще й таке. У 1999 році ми брали участь у Міжнародному огляді народної творчості, що проходив на сцені Національної опери України, і там серед  діаспори зайняли перше місце,  виконавши пісню на слова і музику  Олександра Каліщука “Стрілецька могила”.