Марк Каганцов. Щоб промінь волі не погас.

Вірші українських поетів у перекладі російською мовою Марка Каганцова
Стихотворения украинских поэтов в переводе на русский язык Марка Каганцова
Львів – 2015
УДК 821.161.2-1 ББК 83.3 Ук        Щ-92
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України від 28.10.2014 р., протокол № 7 Рекомендовано до друку Вченою радою Львівського національного аграрного університету від 2.04.2015 р., протокол № 11
Рецензенти: доктор мистецтвознавства, професор Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України А. О. Пучков кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України Л. А. Дрофань кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Ужгородського національного університету О. Д. Пискач

Щоб промінь волі не погас : вірші українських поетів у перекладі російською мовою Марка Каганцова = Чтоб луч свободы не погас : стихотворения украинских поэтов в переводе на русский язык Марка Каганцова / упоряд. і автор передмови Р. Кюнцлі; ред. кол.: Р. Кюнцлі, Б. Рішняк, Ю. Сістер. — Львів : ТзОВ НВФ «Українські технології», 2015. — 576 с. : іл. ISBN 978-966-345-294-4
Книга під символічною назвою «Щоб промінь волі не погас» містить поетичні твори українських майстрів слова у перекладі російською мовою Марка Каганцова. Лірика цілої плеяди репресованих, розстріляних, замовчуваних поетів повинна донести до російськомовного читача реалії української творчої еліти та народу України в цілому в часи репресій тоталітарних режимів.

Книга под символическим названием «Чтоб луч свободы не погас» содержит поэтические произведения украинских мастеров слова в переводе на русский язык Марка Каганцова. Лирика целой плеяды репрессированных, расстрелянных, замалчиваемых поэтов должна донести русскоязычному читателю реалии украинской творческой элиты и народа Украины в целом во времена репрессий тоталитарных режимов. УДК 821.161.2-1 ББК 83.3 Ук

Графіка: Наталії Іваськевич Дизайн: Євген Татарчук
ISBN 978-966-345-294-4         © М. Каганцов, 2015         © НВФ «Українські технології», 2015

Усім, чий слід згубився за колючим дротом ГУЛАГу. Усім, хто знайшов себе в зоні ГУЛАГу. Усім, чиї душі й досі бродять просторами ГУЛАГу. І моєму батькові, котрий 16 років мандрував снігами ГУЛАГу і повернувся, щоб розказати про всіх тих, для кого промерзла земля архіпелагу ГУЛАГ стала останнім прихистком, .
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну. Певно, в цьому і є та найважча провина моя. Степан Галябарда
З дитинства пам’ятаю ті поодинокі свята, коли в нашій родинній хаті чи у хаті родини Петрини зі Старого Самбора, Вітрів з Комарно збиралися татові друзі — політв’язні. Згадували тих, хто не дожив до цього дня, кого хоронили на Воркуті, Колимі, у Мордовії. Як у Шевченковій «Тризні»:
Обет исполняя, друзья собрались, И «вечную память» пропели собором, Отправили тризну — и все разошлись.

file:///C:/Users/Администратор/Desktop/Каганцов_книга_вся.pdf

З роками столи порожніли. І ось настав той час, коли з батькових друзів залишились одиниці: хворі, безпомічні й нікому не потрібні, навіть вільній і соборній… Степан Петраш, Володимир Караташ, Володимир Леськів, Степан Дідух, Володимир Васюта. Першим помер Володимир Сорокаліт, за ним — Петро Клепей, Олена Антонів, Юлько Фединишин, потім — Іван Петрина, Михайло Вітер, Веніамін Дужинський, Андрій Патрус-Карпатський, Ярослав Гасюк, Іван Кандиба, Володимир Скиба, Михайло Зеленчук, Опанас Заливаха, Іван Гель, Михайло Горинь, Роман Петрів... Усі були великими мрійниками, великими ідеалістами, просто великими людьми своєї України. Вони змогли
Без малодушной укоризны Пройти мытарства трудной жизни, Измерять пропасти страстей, Понять на деле жизнь людей, Прочесть все черные страницы, Все беззаконные дела… И сохранить полёт орла И сердце чистой голубицы!    (Т. Шевченко «Тризна»).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 4
Поява в українській літературі радянського періоду великої кількості поетів-політв’язнів і сьогодні залишається актуальною для дослідників. Період чумного радянського середньовіччя, беріївської інквізиції, полювання на відьом, період репресій, страху, недовіри породив розквіт одного з найпрекрасніших мистецтв — високу «готичну» поезію, яка стала єдиним зв’язком між чистою мрією і жахливими буднями політв’язнів. Емоційність українця, вільнодумство та волелюбство, схиляння перед величчю Кобзаря, жертовність і побратимство, ненависть до брехні й дурості — саме це дало силу прорости і дати плоди терновому дротові ГУЛАГу. Не всі з представлених у книзі поетів відвідали «сталінські санаторії», але кожен відчув смердючий подих із пащі приватної гієни вождя народів, кожен втілював у своїй поезії зерно свободи і любові — любові не тільки до свого втомленого репресіями народу, а й до всіх народів, виснажених московською імперіалістичною системою. Сьогодні гієна знову прокинулася. І ми — українці, росіяни, євреї, поляки... не повинні допустити появи нової плеяди політв’язнів, нових ГУЛАГів, нових «строєк вєка», каналів та магістралей, які прокладали власними тілом зеки. Ми не повинні допустити нової «поезії з-за ґрат». Наше завдання — через думки, мрії, слова українських в’язнів сумління розкрити душу нації, що не має нічого спільного з тими ярликами, які ще й досі вішають їй сусіди. Питання популяризації українського слова особливо актуально звучать сьогодні, коли Україна входить у культурний простір Старого світу з його багатою культурою й традиціями і на належному рівні повинна представити свої надбання світовій спільноті. По-особливому звучить поезія українських політв’язнів російською мовою в час, коли на багатовікові цінності українського народу посягає імперська рука Москви. Усвідомлення демократичною світовою спільнотою небезпеки таких зазіхань, підтримка світом гуманістичних ідей однієї держави означає захист гуманізму в світі. Власне переклад української поезії російською мовою євреєм Марком Каганцовим підтверджує, що демократичний світ тримається разом і протистоїть імперському вождізму: явному чи прихованому, сталінському чи путінському. Розуміння світом української філософської думки, еволюції традицій, шляхів історії та боротьби України можливі лише при донесенні цьому світові творів української писемності, що є реальним тільки за умови професійного перекладу. «Переклади сучасної української літератури мовами світу (Ю. Андруховича, Т. Прохаська, О. Ірванця тощо) мають спорадичний і поодинокий характер, фактично, аж ніяк не впливаючи на загальну тенденцію» [3]. Білою плямою для світового читача залишається й сьогодні літературна спадщина поетів сталінських таборів. Якщо долі політв’язнів, методи репресій, імперські амбіції Сталіна та Брежнєва світова громадськість побачила через твори В. Аксьонова, А. Бєлінкова, Л. Бородіна, Й. Бродського, Г. Владімова, В. Войновича, О. Галича, А. Синявського, В. Шаламова, О. Солженіцина, виступи А. Сахарова, В. Новодворської, то стан поетичної української душі, замкненої в мурах ГУЛАГу, залишається досі невідомим світовому читачу, що забезпечує простір для численних інсинуацій з боку промосковської агітаційної машини. Популяризація перекладів українських борців за свободу і незалежність України повинна спростувати фобії росіян про страшних бандерівців, які ненавидять усе російське. Українці ніколи не були противниками російської мови, не називали її «нарєчієм», ніколи не виступали проти російської культури, адже й вона зазнала репресій сталінської системи. Вони жили відродженням своєї культури, котру не хотіли нівелювати в котлі радянської соцреалістичної каші, і представляли українську поезію як самобутнє та неповторне явище світового мистецтва... Пропонована книга — перша спроба системної подачі поезії українських політв’язнів для російськомовного читача. Це спроба прориву в інформаційний простір Росії з її однобоким трактуванням подій, які стосуються українських визвольних змагань, що російською владою репрезентовані як націоналістичні. Поширення поезії українських борців за свободу України потрібне для усвідомлення
Від  упорядника 5
усією світовою громадськістю, що діями українських вояків керувала не ненависть до чужої мови, культури, чужого народу, а любов до своєї землі. Свідченням цього є поетична творчість представлених у виданні поетів. Свої найінтимніші переживання Борис Бобинський описував російською:
Эфирный запах, йодная вонь — Вот импульсы свежей темы, Рявкай хроническим кашлем гармонь В тощих лапах Богемы!
И пусть трибуной вопят слова Надменностью фраз и слога! Да здравствуют ритмики дерзкой права, Души обнаженной тревога!
Або:
Поверьте, я никогда не любил, Но много слышал об этом. И как всегда впечатлительным был, И как всегда — поэтом.
И сколько грязи в любви было там, Сколько наслоенной пыли! Что я решил не любить сам, И чтоб меня не любили.   (З поезії «Автоанамнез»).
Дмитро Паламарчук — воїн ОУН-УПА, працював у царині літературного перекладу. Перекладав вір ші російських, білоруських, польських, французьких, англійських поетів, зокрема поезії В. Брюсова, М. Танка, П. Глєбки, А. Міцкевича, Ю. Тувіма, Г. Гайне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Перу Дмитра Паламарчука належить повний переспів сонетів Шекспіра. Письменник брав участь у роботі над «Антологією білоруської поезії», переклав романи Г. Уельса «Війна світів» та «Острів доктора Моро», роман Г. Флобера «Саламбо». Григорій Кочур — учень М. Зерова, соратник М. Рильського — в Інтинських таборах перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів чужі мови, зокрема естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. «…Сам Кочур, якому, за словами сина, одного дня набридло відповідати на те, як він вважав, «саморекламне» запитання, сів за «список», нарахував 31 мову й категорично прибрав цю тему зі спілкування надалі. Кочурові переклади охоплюють 26 століть, починаючи від давньогрецької доби й завершуючи ХХ ст., три континенти (Європу, Америку й Азію), близько 30 літератур» [4]. А Роман Петрів уперше повністю переклав російською мовою поему Івана Франка «Мойсей». Книга репрезентує поезію політв’язнів різних поколінь: від Павла Грабовського — українського поета-лірика, публіциста, перекладача, яскравого представника української інтелігенції, котрий в умовах самодержавної Російської імперії вів постійну боротьбу за національну волю України, Миколи Зерова – українського поета, літературознавця, лідера «неокласиків» і перекладача античної поезії, що був розстріляний у селищі Сандармох 3 листопада 1937 року, до поетів ОУН-УПА, поетів-шістдесятників, сімдесятників. Хотілося б, щоб книга стала настільною для дітей та внуків українських в’язнів, котрі через життєві обставини залишилися на Далекому Сході Росії та живуть в її інформаційному просторі; щоб поезія
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 6
українських політв’язнів стала доступною для всіх росіян, які мають часто недостовірні знання про період політичних репресій у Радянському Союзі, а також дійшла до світового читача, котрий матиме змогу ознайомитися з поетичною спадщиною України і через творчість українських поетів-політв’язнів, їх біографії відкриє для себе нові сторінки історії України. Особливо актуальним є вихід цієї книги у час неоголошеної війни Росії проти України. Думку прихильників «собирателей земель русских» ми не маємо наміру змінювати — знаємо, успіху тут чекати марно, та бодай пробудити сумніви у пересічних російських громадян щодо пропаганди, яку веде російський уряд проти України, — ми зобов’язані. Усе життя людина прагне поділитися своїми знаннями, здобутками, переживаннями і роздумами. Кожен потребує слухача. Досягнення людини стають безрезультатними, якщо вони невідомі; ідеї не реалізовані, коли їх не почуто, а найкращі почуття є не потрібними, якщо вони нерозділені. «Вічно блукаючи у пошуках відповідей на свої питання, людина раптом осягає якусь істину. Цю істину необхідно розповісти іншим людям, щоб разом йти до вищого ідеалу, разом радіти знанням» [5]. Культурними надбаннями прагнуть поділитися не тільки особистості, але й нації, народи, держави. Культурний розвиток будь-якої країни передбачає її співіснування та взаємодію з усіма державами світу та черпання від них культурно-естетичних цінностей. Чим вищий культурно-естетичний рівень країни, тим наполегливіше вона популяризуватиме свої досягнення в світі та знайомитиме своїх громадян з культурою інших народів. Міжкультурне спілкування ведеться, насамперед, за допомогою мистецтва професійного перекладу. Це друга можливість — після володіння мовою оригіналу — глибокого пізнання мудрості інших народів. Неточності перекладу інколи стають предметом суперечок через тисячоліття. Переклад завжди виконував дві найважливіші функції: долучення світової культури до національної та утвердження стильово-стилістичної потуги власної мови. Без перекладацької роботи частинки світу так назавше й мали б залишитися глухими одна до одної, адже міф про Вавилонську вежу — це міфпересторога, історія про покарання людства за його закладене на найглибших рівнях генокоду бажання дорівняти себе Богові, а то й перевищити Його. З цього тотального гріха й постала потреба в тлумаченнях із однієї мови на іншу [3]. Мистецтво перекладу вимагає досконалого володіння мовою, чуття мелодики слова і звуку, артистичного перевтілення в образ автора, відчуття перекладачем емоцій митця, занурення у пережиття та бачення автора. Дональд Когган про мистецтво перекладу Біблії писав: «У перекладацькій роботі повинні об’єднатися в святому союзі віра і наука. Зусилля цього союзу стають принесенням Богові. Принесенням молитви — оскільки перекладач і переклад цілком залежать від Духа істини; принесенням розуму — благоговенням перед старим і відкритістю новому — нехай будуть точність і простота провідною зорею на цьому шляху; принесенням почуттів — почуття прекрасного, що дає можливість бачити і передавати роскіш Книги. Тричі блаженні ті, хто працює так» [6]. Не тільки Біблія, а й інші книги повинні бути донесені читачеві точно і просто, тобто зрозуміло. Доступ до світового мистецтва Україна отримала ще за часів Київської Русі, коли хрещення Русі привело до входу Візантійського мистецького простору на терени України. Перекладна література стала складовою культурно-мистецького простору Київської Русі, разом з оригінальною літературою створила фундамент для писемної творчості. Ця література не тільки принесла зразки для наслідування, вона подала багаті сюжети для створення власних творів, а також збагатила церковнослов’янську та староруську мови новими лексемами, фраземами і тропами. Поширенню світового мистецтва в Україні сприяло заснування в 1632 р. Петром Могилою Київської академії, де культивувалися знання латинської, грецької, польської та інших мов; творчість Григорія Сковороди, який активно перекладав античних філософів та поетів: Горація, Овідія, Вергілія, Цицерона та інших; письменників-просвітителів ХІХ ст. — Івана Франка, Лесі Українки, Пантелеймона Куліша, Левка Боровиковського, Степана Руданського, Марка Вовчка, Марка Кропивницького, Володимира Самійленка, Павла Ніщинського. Початок ХХ століття дає нам чудовий переклад Біблії Івана Огієнка, а Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло
Від  упорядника 7
Филипович, Максим Рильський, Юрій Клен ознайомили українського читача зі світовою класикою. Таку ж тенденцію активного ознайомлення українського читача зі світовою літературою продовжили Борис Тен (9.12.1897 — 12.03.1983), Євген Дроб’язко (1.09.1898 — 2.05.1980), Микола Бажан (9.10.1904 — 23.11.1983), Василь Мисик (24.07.1907 — 3.03.1983), Григорій Кочур (17.11.1908 — 15.12.1994), Дмитро Паламарчук (16.08.1914 — 15.11.1998), Микола Лукаш (19.12.1919 — 29.08.1988), Дмитро Білоус (24.04.1920 — 13.10.2004), Євген Сверстюк (13.12.1928 — 1.12.2014), Іван Світличний (20.09.1929 — 25.10.1992), Віктор Коптілов (30.07.1930 — 19.02.2009), Анатолій Перепада (23.08.1935 — 9.06.2008), Василь Стус (6.01.1938 — 4.09.1985), Юрій Покальчук (24.01.1941 — 10.09.2008), Михайло Москаленко (12.06.1948 — 13.02.2006). Найвідомішими українськими перекладачами, що працюють сьогодні, є: Юрій Андрухович, Марія Габлевич, Іван Дзюб, Іван Драч, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Євгенія Кононенко, Дмитро Павличко, Олександр Панасьєв, Максим Стріха, Андрій Содомора, Костянтин Тищенко, Всеволод Ткаченко, Мойсей Фішбейн. Розвиток перекладної справи сприяв і розквітові науки про теорію й практику перекладу. Праці Б. Лепкого, М. Рильського, О. Чередниченка, Р. Зорівчак, М. Стріхи, І. Корунця, Н. Карабана та М. Зимомрі дають теоретичне підґрунтя перекладацькій справі та рекомендації в її реалізації. Світова наука перекладу на сьогодні має ґрунтовний фундамент для розвитку перекладної практики. Її представляють: Н. Д. Арутюнова, Е. В. Падучева, Л. С. Бархударов, Ю. В. Ван ников, А. Вежбицька, С. Влахов, С. Флорин, В. Г. Гак, І. Р. Гальперін, Н. Демурова, К. А. Долинін, Б. Н. Климзо, В. Н. Комісаров, П. Копанєв, Л. К. Латишев, В. В. Левик, Л. К. Левін, Р. Левицький, А. Лілова, З. Д. Львовська, В. Мікушевич, А. Попович, Н. Н. Ревзін, В. Ю. Розенцвейг, А. А. Реформатський, Я. Й. Рецкер, В. Л. Россельс, Г. Г. Сеїдова, Л. Н. Соболєв, С. Н. Сироваткін, А. В. Федоров, Г. В. Чернов, Л. А. Черняховська, К. І. Чуковський, Г. В. Шатков, А. Д. Швейцер, А. Ф. Ширяєв, Austin J., Butrkdmm W., Caifonl J. A., Friedrich P., Gorle’e D. L., Guchman M. M., Hansen K., Hartmann R. R. K., Ivir V., Jager G., Kade O., Koller W., Korunets I. V., Levy I., Neubert A., Nida E. A., Oettwger A. G., Reiss K., Searle J., Stolze R., Swan M., Tommola J., Toury G., Wills W., Winter W. Крім згаданих, варто назвати також таких вітчизняних корифеїв перекладознавства, як Тарас Кияк, Лада Коломієць, Марина Новикова, Віталій Радчук, Олександр Фінкель, Леонід Черноватий, Світлана Швачко, Артур Гудманян, Владислава Демецька, Олександр Ребрій, Степан Ковганюк, Алла Пермінова. «Сьогодні, — як зазначає О. Чередниченко, — нагальним є питання інтенсифікації досліджень проблем усного послідовного та синхронного перекладу з української і на українську мову, так само, як і проблем машинного (автоматичного) перекладу. Нинішній стан речей у галузі українського перекладу вселяє надію, що ці проблеми будуть розв’язані на рівні критеріїв ХХІ ст.» [12: 149]. Запропонована читачеві книга перекладів розкриває могутню силу мистецтва, яке може об’єднати людей незалежно від національностей та поглядів, якщо такі погляди не суперечать гуманістичним ідеям. Важливим є той момент, що сам перекладач та його родина підпали під репресивні методи радянської системи на основі національної належності, і Марк Якович мав нещастя на собі відчути біль втрати рідних, приниження людської гідності, мав можливість побачити цілковите ігнорування людських цінностей, які несла ідеологія комунізму. Переклади Марка Каганцова — не просто влучно відтворені образи, вдало підібрані літературні тропи, це трепетне ставлення до кожної вистражданої долі, що творила цю поезію. Особливість перекладацької діяльності Марка Каганцова полягає в глибинному аналізі тексту першотвору, виділенні та осмисленні мовних засобів стилю, які використовує автор. Перекладач свідомо шукає в російській мові засобів для відображення настроїв твору. Важливо, що Марк Якович перекладає об’єктивну реальність твору, а не власне суб’єктивне враження від нього. До уваги перекладача потрапили твори, які розкривають невтішну реальність і в колах поетичної еліти, яка чи то через страх, чи то через славу забувала про призначення поета.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 8
 Заполярне вітання Я Вам пишу, поет Тичина, З тої далекої землi, Де каторжник ламає спину, Де кров, де пiт, де мозолi. Сваволi ключники проклятi, Вiд миру Божого тайком, Правду, заковану й розп’яту, Замкнули сталiнським замком. Тут марш гримить пiд вашi струни, Вiд стогону земля гуде — ГУЛАГ i сталiнська комуна Живi серця в труну кладе. Вiтайте вашого Сосюру, В змаганнi славте Сатану, Лижiть… Дурiть… Спасайте шкуру… Привiт Миколi Бажану. Уклiн i Рильскому, й Малишку… Прославте сталiнський маршрут — Колючий дрiт, собаки, вишки… Комуна процвiтає тут. Епоха нової споруди, I вугiль з кров’ю, i руда… У зeмлю лiзуть пухлi люди, Зникають в тундрi без слiда. В. Косовський, 1947 р.
 Заполярное приветствие Я Вам пишу, поэт Тычина, Пишу из дальней той земли, Где каторжник ломает спину, Где кровь, где пот, где мозоли. Где Правду ключники проклятые От мира Божьего тайком, Закованную и распятую, Замкнули сталинским замком. Тут марш гремит под ваши струны И стонет лагерный народ. ГУЛАГ со сталинской коммуной Сердца живые в гроб кладёт. Лелейте вашего Сосюру, Вам вместе славить Сатану, Лизать и лгать, спасая шкуру… Привет Миколе Бажану. Поклон и Рыльскому с Малышко… Прославьте сталинский маршрут — Собаки, лагерные вышки… Коммуна процветает тут. Славна эпоха эта тем ли, Что с кровью уголь и руда? В отёках люди лезут в землю И гибнут в тундре без следа. В. Косовский, 1947 г.
Ідеальним можна вважати переклад, що передає зміст поезії не тільки на емоційному рівні, а й на рівні лексичному, в деяких випадках — і на фонетичному. Проте стилістичні, лексичні, фонетичні особливості мов не дозволяють робити рівноцінну поетичну копію, тому мистецтво перекладу передбачає насамперед перевтілення перекладача в особу автора. Кожна поезія для перекладача є роллю, яку він мусить зіграти щиро, бо фальш спостережливий читач відразу запримітить. Проте одну і ту ж роль кожен актор зіграє по-своєму, отже, присутність перекладацького «Я» мусить бути виражена: «…не можна не визнати права на існування Гамлета Олив’є поряд з Гамлетом Мочалова і Гамлета Джона Баррімора після Гамлета Едмунда Кіна або Девіда Гарріка, також не можна apriori й «Гамлету» Штепанека витиснути «Гамлета» Сладєка, «Гамлету» Саудєка затемнити того ж Сладєка, а «Гамлету» Урбанєка перекреслити образ, створенний Саудєком. І як неможливе єдине, раз і назавжди встановлене акторське трактування Гамлета, не може бути і раз назавжди прийнятого перекладацького трактування. Кожна нова інтерпретація по-новому відгукується на творі, і через нього перекладач висловлює своє ставлення до сучасних йому культурно-політичних процесів у своїй країні» [8: 107–108]. Марк Якович — медик за спеціальністю, тривалий час працював на швидкій допомозі, а отже, постійно спілкувався з різними людьми і навчився скрупульозно проникати в найпотаємніші закапелки людської психіки. Таке проникливе бачення людської сутності мусило вплинути і на творчу манеру перекладача. Скажімо, у поезії В. Галети «Де владу держать деспоти, тирани» трагізм ситуації перекладач підсилює словом рани:
Від  упорядника 9
Де владу держать деспоти, тирани Де глухо дзвонять на руках кайдани,
Где всем владеют деспоты, тираны, А у народа — кандалы да раны.
У поезії «Матері» долю сина автор порівнює з гіркою рутою:
І доля сина — жмут гіркої рути — Упала срiблом на твоє волосся…
Проте смак рути нагадує скоріше цибулю чи часник, а квіти її частіше згадуються в українському фольклорі як символ кохання і щастя. За повір’ями древніх слов’ян, квітка рути тільки на Івана Купала на кілька хвилин стає червоною, як і квітка папороті. Дівчина, яка зірвала цю квітку, буде щасливою в коханні. Отож, перекладач традиційно трактує тяжку долю, він порівнює її з травою полину, що теж досить поширена у фольклорі та в народній медицині й відома як гірка трава з особливим запахом. У фольклорі навіть поширений вираз «гіркий запах полину»:
Сыновья доля горечью полыни Рождала серебро твоих волос.
Цікавою з погляду використання фольклорних елементів є поезія Василя Галети «Село. Вечоріє… Сніжинки лапаті». В оригіналі поезії сміх дитячий бринить:
Співають, сміються, танцюють, біжать! Не втримати діток тих дома, щасливих — Вони веселяться! Вони гомонять! І сміх із горбочка луною гучною Несеться, нестримний, бринить у вухах!
У Словнику української мови [10; 1: 236]: Бриніти, -нить, недок. 1) Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); || Дзвінко звучати. Тонкий голосок її…бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго (Мирний, І, 1954, 252); *Образно. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (Гончар, І, 1954, 81); || Дзижчати (про комах). || Дзюрчати (про воду). 2) Яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). 3) Блищати, виблискувати.
У перекладача сміх дитячий, як у російській фольклорній традиції, звенит бубенцами:
Смеются, резвятся, танцуют, бегут! Удержишь ли дома тех деток счастливых — Они веселятся! Шумят и поют! И воздух наполнен безудержным смехом, Несётся, звенит бубенцами в ушах!
У поезії Ярослава Гасюка «На день народження Михайловi Сороцi» слово березень залишається у перекладі незмінним, хоча, згідно з правилами російської мови, мав би звучати як март. Проте для
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 10
збереження гемінації (часткове чи повне повторення кореня, основи або цілого слова для експресивного наснаження думки), яка впливає на сприйняття пейзажної картини в цілому, перекладач залишає його незмінним, акцентуючи, що це місяць пробудження берізок:
Березень... i бiло-бiло...   Березень... И бело-бело... I берези в снi...    И берёзы в сне...
Проте уже в поезії «Етапне» Івана Гончара Марк Каганцов уникає тяжкого гібона (поєднання двох лексем у одному складному, оригінальному слові), розуміючи, що для російськомовного читача така лексема буде чужорідною. Переклад водночас не змінює смислу поезії й передає її напружені емоції так само виразно:
Паровоз прогудiв тужностогно,  Паровоз прогудел тяжким стоном, Душу й тiло обпiк, наче лід.    Душу с телом обжёг, словно лёд.
Іржі Лєвий у праці «Искусство перевода» пише: «Перекладний твір являє собою помісь, гібрид. Переклад — твір не монолитний, це взаємопроникнення, конгломерат двох структур: з одного боку є зміст і формальні особливості оригіналу, с другого — цілий комплекс художніх рис, пов’язаних з мовою перекладача. У творі обидва ці пласти, або, скоріше, взаємодіючі риси, перебувають у постійній напрузі, яка може вилитися в протиріччя» [8: 99]. Читач не відчуває протиріч у перекладах, оскільки Марк Якович не створює конфлікту між засобами вираження поетичних образів. Ці невеликі поетичні реверанси, які допускає перекладач, тільки увиразнюють образ поета. В особливих випадках, як-от у поезії Пантелеймона Василевського «Друговi на волю», М. Каганцов вносить авторські корективи у текст:
Над кожним з нас     Над каждым из нас I повсякчас, —     И по сей час, — Ти вже повiр:      Ты уж поверь, реально весьма: Висить Дамокловим мечем,    Висит, как Дамоклов меч, Якщо не Потьма,     Если не Потьма, То — Сибiр!..      То Колыма!..       Вот о чём речь!
Чи у поезії «Моє кредо» цього ж автора:
Безвiсно десь лежатиму в могилi   Безвестно мне лежать в могиле чёрной Зотлiлим трупом, згаданий — нiким…  Истлевшим трупом и помин не ждать… А Самостiйна, Вiльна та Соборна   А Самостийной, Вольной и Соборной Постане в свiті Велетнем новим!   Пусть возродится Украина-мать!
Допускаючи такі творчі маневри, Марк Каганцов не спотворює манери написання, тобто образу самого поета, водночас і не нав’язуючи читачеві власного літературного «Я». У виданні охоплено великий калейдоскоп українських поетів, тож дуже важливо показати індивідуальний стиль кожного, відтворити манеру написання та спосіб мислення, об’єднати їх єдиною ідеєю гуманізму, любові до України та терпіння за неї. Марку Яковичу довелося перекладати, окрім іншого, й твори жінок-політв’язнів, і потрібно зазначити, що ця поезія у перекладах Марка Каганцова перейнята особливою любов’ю та чуйністю.
Від  упорядника 11
Перекладач намагався передати найтонші емоції, які відчув, читаючи поезію цих знедолених жінок:
На зимньому вiкнi, морозами закутiм,  В оковы зимние мороз окно упрятал В краю, де вiк не розтають снiги,   В краю, где снег не тает никогда, Голубить зiр весняне нiжне чудо —   Но взор ласкают вербные котята. Вербовi котики... Хто їх принiс сюди?  Кто чудо нежное весны принёс сюда?    (Валерія Джулай).    (Валерия Джулай).
Словосполучення «вербные котята» — таке не характерне для російської мови, але поширене в Західній Україні, перекладач зберігає у поезії як свідчення лагідності й м’якості жіночої поезії, як протиставлення ніжних бруньок верби, що асоціюються з кошенятами, зимовим морозам. У поезії Валерії Джулай ці вербові котики
Такi зворушливi в своїм бажаннi жити, В надiї вистоять в морозах Воркути,
У Марка Каганцова вони готові боротися з зимою:
Как трогательно выжить их желание, В морозы выстоять, поспорив с Воркутой.
Перекладач М. Каганцов спробував засобами російської мови цілісно і точно передати поезію, зберігаючи при цьому зміст оригіналу. Цілісність перекладу потрібно розуміти як єдність форми і змісту на новій мовній основі. «Якщо критерієм точності перекладу є тотожність інформації, що повідомляється різними мовами, то цілісним (повноцінним або адекватним) можна визнати лише такий переклад, який передає цю інформацію рівноцінними засобами. Інакше кажучи, на відміну від переказу, переклад повинен передавати не тільки те, що висловлює першотвір, а й те, як це висловлено в ньому. Ця вимога стосується як перекладу тексту в цілому, так і окремих його частин» [9: 7]. Без сумніву, одним із завдань перекладача є передати настрій поезії, який може бути від бурлескно піднесеного до депресивно інфальтивного:
Не говори печальними очима   Не говори печальными глазами те, що не можуть вимовить слова.  то, что словами скажет не любой. Так виникає ніжність самочинна.  Так чувства тихо возникают сами. Так виникає тиша грозова   Такая тишина перед грозой   (Ліна Костенко).    (Лина Костенко).
Образ тихої жертовної любові, створений Ліною Костенко, достовірно переданий у перекладі. Лексеми печальными, чувства, тишина пом’якшують поезію, вказують на зародження почуттів, які є тишиной перед грозой. Зовсім інші емоції передані в поезії «Вічний шмон» Івана Світличного. Настрій перестороги, страху підсилено за допомогою добірки слів із шиплячими, свистячими, проривними приголосними. Слова насторожують не тільки своїм значенням, але й звучанням: шнобель, шакал, шмонали, цензор, кримінал. Завдання перекладача — зберегти напружений настрій тюрми:
Не ті, сержанте, вже шмонали,  Не те, сержант, меня шмонали, Ти проти них шмаркач єси,   Ты против них — сопляк и тля, Спецнатреновані носи   Спецтренировки шнобеля
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 12
Винюхували кримінали,    Вынюхивали криминалы. Редактори — сановні пси,   Редакторы — режима псы, І цензори — старі шакали,   И с ними цензоры — шакалы, Не в заді — в задумах шукали.   Не в заднице — в мозгах искали, А ще й аматори краси    Еще аматоры красы В цивільному…     В гражданском…   ( Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Навіть нечисленні приклади переконують, що перекладач розкрив оригінальність порівняльної стилістики двох мов, яка дає ключ до розуміння фразеологічних зворотів:
Бо що, як скажуть: «Діло темне:  Вдруг скажут: «Тёмное тут дело, І служба йде, й пуста тюрма»   Слать некуда, — тюрьма пуста»   (Іван Світличний).       (Иван Светличный).
Немає долі — є обставини   Нет судьбы — есть обстоятельства. і є дорога до мети,    Есть дорога до мечты. і як тебе на ній обставили,   Коль сумели обскакать тебя, то в цьому винен тільки ти   В том виновен только ты   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Ламаються долі      Ломаются судьбы і люди летять шкереберть.   и люди летят кувырком. І наслідки часто,      Последствия часто, як після дев’ятого валу    как после девятого вала   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
І кожен рубчик, кожен шов.   И каждый рубчик, каждый шов, Штани, труси, матню, холоші.  Штаны, трусы — всё из вещей, Немов — пардон — шукає воші...  Словно, пардон, он ищет вшей, Та чорта пухлого знайшов   Да чёрта лысого нашёл!   (Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Собачий труд — під хвіст собаці  Собачий труд под хвост собакам   (Іван Світличний).      (Иван Светличный).
Експресивно забарвлена лексика підсилює емоційне навантаження в тексті: від почуття жалю й самотності:
Ось і вся моя сім’я    Вот и вся моя семья Тільки свічечка і я     Только свечечка и я Є кому іще світити    Есть кому служить нам светом В цьому православнім світі   В мире православном этом  ( Олександр Смик).     ( Александр Смык).
ніжних інтимних почуттів: І коли оточили сутінки,    И когда окружили сумерки, як на горло накинутий зашморг,   Мне на горло накинув петлю,
Від  упорядника 13
пригадалися Ваші рученьки,   Мне припомнились Ваши рученьки, без яких помирати жаско   Ведь до смерти я Вас люблю     (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
до інтонації сарказму:
Ще вчора він слова точив мені медові,   Еще вчера он, заливаясь соловьём, І стільки приязні було в облесній мові!   Лил мёд симпатии мне льстивым языком! Та утиральничок скрашав    Но утиральничек сказал     поважну стать.     о важной штуке: Він бачить наперед годину злої страти,  Заранее он знал час казни злой, А руки прийдеться від крові одмивать,   От крови отмывать придется руки Тож ліпше рушника напохваті держати  И лучше, чтобы было полотенце под рукой      (Микола Зеров).     ( Николай Зеров).
Для створення картини душевного конфлікту лексема солнышко, так часто вживана у дитячих казках і піснях з суто позитивним навантаженням, у контексті передбачає створення негативної ситуації:
Я не вірю, що сонячне колесо   Я не верю, что солнышко Вам и мне нам світитиме в різні вікна,   Светит в разные окна. і не можу стояти осторонь,   Не могу стоять от Вас в стороне, коли треба назустріч бігти   Я бегу к Вам, хочу быть около      (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Особливий інтерес для читача становить порівняльна стилістика, яка виходить за межі літературної мови й сягає кордонів табірного жаргону, що дає можливість перейнятися атмосферою ГУЛАГівського життя:
І нас на понт беруть даремне?    Зря нас на понт берут умело (Іван Світличний).     (Иван Светличный).
Мене вкриває з головою    Меня накрыло с головою. «ШИЗО» — аїдовий підвал   « ШИЗО» — аидовый подвал      (Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
І як ім’я, батьками дане,    Мне имя дал отец когда-то. Перечеркнули з краю в край   Его похерив невзначай, Та на поношені жупани    Мне на поношенность бушлата Нашили латку…     Нашили латку...       (Василь Галета).     ( Василий Галета).
Стою — як мати народила:   Стою — в чём мать меня родила: Без трусиків, без панталон,   Без трусиков, без панталон. Точнісінько, як Аполлон    Точнёхонько, как Аполлон, Безличний. А сержант без мила   Безликий. А сержант без мыла Поліз у рот, у афедрон    Полез мне в рот и афедрон      (Іван Світличний).     ( Иван Светличный).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 14
Перекладач прагне зберегти поетичні ситуації, в яких емоційний пік досягається антонімічними парадигмами, «які виконують оцінно-описову функцію, що дає змогу авторові створити контрастну характеристику персонажів, процесів, дій, відтворити складність та суперечність зображуваних явищ, передати суперечливу сутність почуттів і думок ліричного героя» [1, 7]:
Все колись має статись    Всё сможешь когда-нибудь сам Щоб себе осягти     Чтоб разобраться в себе Треба в небо піднятись    Нужно взлететь к небесам Треба з неба зійти    Нужно спуститься с небес              (Олександр Смик).    (Александр Смык).
Однією з особливостей феномену поезії політв’язнів є загострення естетичної чутливості. Емоції, почуття, які залежать від внутрішнього стану, передаються барвами, що репрезентують психологічний стан ліричного героя:
Жовта камера, жовті стіни,   Желтая камера, желтые стены, Жовта лампа і жовті сни.   Желтая лампа и желтые сны. Жовкне пам’ять про білі тіні   Вянет память про белые тени І зелені вітри весни    И зелёные ветры весны             (Євген Сверстюк).    (Евгений Сверстюк).
Особливий спосіб пізнання дійсності поетом, який проявляється в тісному взаємозв’язку мислення й чуттєвості, вразливості митця, подає нам спотвореними обличчя фанатиків радянського режиму:
Лиця квадратові,     Лица квадратны, Шалики червоні     Шали красны           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Перекладач влучно передає метафори як ніжної лірики Олександра Олеся, так і патріотичної та громадянської лірики Ірини Сеник:
Сміються, плачуть солов’ї   Смеются — плачут соловьи. І б’ють піснями в груди    Бьют песнями в грудь людям...          (Олександр Олесь).    (Александр Олесь).
А по серцях наших    Мчатся по нашим Копитами коні,     Сердцам скакуны. А по серцях наших    По нашим сердцам Копита, копита     Копыта, копыта           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Поезія середини та кінця ХХ століття — огниста інвектива. Відкрита душа поета оголює лезо свого болю. Іноді інвектива сповнена гніву та різкого осуду: Це кати Шевченка,    Палачи Шевченко, Курбаса, Косинки.     Косынки и Курбаса Це тавром на лицях    Клеймом на их лицах Їх ганебні вчинки     Позорные ужасы           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Від  упорядника 15
Іноді вона є виявом крайньої неповаги й ненависті до об’єкта сатири:
Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пройнялось моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь. Я є добро, а ти — труха і тлінь, а спільне в нас — що в’язні ми обоє дверей обабоки. Ти — там, я — тут. Нас порізнили мури, як статут                       (Василь Стус).
Неужто народился ты на свет, Чтоб в камеру заглядывать мою? И интереса к жизни своей нет? Дорогу жизни уж познал свою В том страшном, люциферовском труде, Где никуда от мук людских не деться? Стоишь ты в моей скорби и беде, Своим несчастьем полнишь моё сердце больное. Ты же меня вдвое несчастнее. Я – сам. А ты — лишь тень. Я есть добро, а ты — труха и тлен, а общее у нас, что мы заключены с тобою дверями с двух сторон. Я – здесь, ты — там. За разными стенами, как устав                      (Василий Стус).
Марк Каганцов — перекладач, який постійно відчуває тонкий, але міцний зв’язок між деталлю і цілим, між окремим словом і всім твором. Митець розуміє, що для повноцінного сучасного перекладу замало передати тему, ідею і загальний колорит, потрібно зуміти відтворити ступінь емоційної напруги поезії, «щоб енергійний, бойовий заклик не було підмінено млявим прекраснодушним побажанням, щоб хвиля пристрасті, яка нуртує в рядках першотвору, не розсипалася елегійними бризками в перекладі» [7: 79]. Важливим художнім прийомом для створення певної атмосфери в поезії є звукоповтор, який виражається через асонанс та алітерацію:
І небо чорне,     И небо черное, Як в ночі горище,    Как по ночам чердак, І методично механічний сич   И методично сыч, как заводной, Кричить у хащах    Кричит, как в дебрях   ( Ярослав Лесів).      ( Ярослав Лесив).
Використано також повторення слів для підсилення емоційного навантаження. У поезії В. І. Косовського «Менi не жаль тебе, не жаль» п’ять разів слово тужив підсилює емоції поета. У перекладі такі повтори збережені, оскільки є важливою складовою емоційного навантаження поезії:
Менi не жаль тебе, не жаль, Моя скорбото i печаль. Я все життя з тобою жив, Чекав свободи i тужив. Тужив на березi рiки, Тужив, що марно йдуть роки, Тужив на полi i в лiсах, Тужив очима в небесах, Тужив на Пiвночi в снiгу, У заметiлi i в пургу.
Нет, мне не жаль тебя, не жаль, Моя кручина и печаль. С тобою я всю жизнь прожил, Желал свободы и тужил. Тужил на берегу реки, Тужил, что годы так тяжки, Тужил на поле и в лесах, Тужил глазами в небесах, Тужил на Севере в снегу, Тужил в метели и в пургу.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 16
У поезії «Мойсей євреїв сорок лiт» В. І. Косовський, щоб дати вичерпне пояснення вчинку Мойсея, акцентує увагу на підрядному сполучнику мети щоб. Перекладач зберігає цей повтор, розуміючи актуальність подібних акцентів:
Мойсей євреїв сорок лiт Водив в пiсках пустинi, Щоб обновить єврейский рiд, Щоб раб в дорозi згинув. Щоб в «обiтованiй землi» Рабом не було чути, А тi, що виростуть, малi, Були душой розкутi. Чекає й нас та боротьба За дух святий в народi. Щоб на шляху лишить раба У мандрах до свободи.
У перекладах М. Каганцов намагається зберегти таку риторичну фігуру, як риторичне запитання. Питаннями, які ставляться не для отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення очевидної думки, автор привертає увагу до духовного падіння людини у цьому суспільстві:
Ми повнiстю не знаєм, як жили —   Мы полностью не знаем, как мы жили — Яка в нас глибина духовного падiння,   Какая глубина духовного паденья, Як близько вже до пропастi прийшли,   Как близко мы над пропастью ходили, Яку отруту й бруд пустили в поколiння  Какой мы страшный яд впустили в поколенья            (Володимир Косовський).    (Владимир Косовский).
Одним із найважчих завдань перекладача є дотримання розміру поезії, адже іноді саме в цьому приховується його основний зміст. Скажімо, поезія В. Ф. Галети «Нема ні Кобзаря, ні кобзи» шевченківської тематики. Дотримання Шевченкової лексики та Шевченкового вірша — основне завдання перекладача, оскільки самим зверненням до твору автор підкреслює зв’язок двох великих епох, коли Україна потерпала від одного ворога — російського імперіалізму, в різних формах і вираженнях:
Нема ні Кобзаря, ні кобзи —   Нет ни Кобзаря, ни кобзы — Внуки поламали…    Внуки поломали... Та могили їх високі    Их высокие могилы Давно розорали…    Давно распахали. Ніхто тепер не покаже   Никто нынче не покажет Шляху печенігів,    Пути печенегов, Ніхто дітям не розкаже,   Никто детям не расскажет, Як горів Чернігів…    Как горел Чернигов...
При перекладі сонету потрібно дотримуватися чотирнадцяти рядків п’ятистопного чи шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням і двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування. Сонет дисциплінує поета і перекладача, адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими — точними й дзвінкими, рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих самих слів:
Моисей евреев сорок лет По пескам пустыни вел вперёд, Чтоб рабов дороге сгинул след, Чтоб к свободе возродить народ. Чтоб в «земле обетованной» он Позабыл дух рабства прежний свой. Чтобы те, кто был в пути рождён, Были все с раскованной душой. Ждёт и нас такая же борьба, Чтобы дух святой воскрес в народе, Чтоб в пути изжить в себе раба В долгом путешествии к свободе.
Від  упорядника 17
Тайга курилась хвойними димами, журилась пісня і скиглили пили, літали думки на поріг до мами, і хтось в сльозах просився до могили. Губили зорі різьблені сніжинки, вовки на місяць вили з голодухи... І появлялись на узліссі духи замучених дівчаток з України     (Роман Петрів).
Чотиристопний хорей, найпоширеніший в українській ліриці, може використовуватись і в поезії, далекій від ліричних настроїв. Марш, котрий відчеканює чотиристопний хорей, створює атмосферу непереможної ходьби смерті ГУЛАГом. Отже, тут збереження розміру вірша є надзвичайно важливим для відтворення атмосфери, в якій перебуває поет.
Бiлi, бiлi, задубiлi, Нi шматиночки на тiлi, А барак — труна. Дошка в дошку — нi щiлини. З десять кубикiв ялини, А труна одна. Лежать рiвно, штабелями, Наче знятi з пилорами, Мерзлi горбилi.    ( Роман Петрів).
Інколи в своїх перекладах М. Каганцов не дотримується звукової організації твору: структури строфи, схеми римування тощо. Проте, як зазначає М. Венгренівська, «порушення формального боку при перекладі заради суттєвого, заради збереження поетичного змісту твору не розцінюється як деформація, а як перевираження твору в інших мовних формах» [2].
У товариша теж очі карі, Очі теж у задумі й журбі. Прийди, сядь на брудні мої нари, Поговорим про волю собі. Пригадаєм, в минуле поринем — Хто із друзів загинув коли. Поговорим, як нашу Вкраїну На колючих дротах розп’яли (Іван Паламарчук).              (Иван Паламарчук).
Представлені у книзі твори охоплюють один із найтрагічніших періодів розвитку української поезії. Сподіваємося, запропонована поезія збагатить сучасного російськомовного читача, дасть цілісну уяву про становище творчої української інтелігенції радянського періоду. Видання книги є значним поступом у сфері мистецтва перекладу. Інтелектуальний доробок української нації потрібно донести до світового читача. Відрадно наголосити, що популяризацією української літератури захопився мешканець Далекого Сходу, єврей за національністю — Марк Якович Каганцов.
Тайга курилась хвойными дымами, скорбела песня и скулили пилы, летели мысли на крылечко к маме, а кто в слезах молил себе могилы. Летели с неба звёздочки-снежинки, на месяц выли волки с голодухи... И появлялись на опушке духи — погибшие девчата-украинки                  (Роман Петрив).
Побелели, задубели, Нет ни лоскутка на теле, Гроб — теперь их дом. Доска в доску — нет ни щели. Десять кубометров ели. Все лежат в одном. Мёрзлыми рядами, ровно, С пилорамы сняты словно, Горбылём лежат.    ( Роман Петрив).
Мой товарищ старый тоже кареглаз, И глаза его полны тоски и боли. Ты ко мне на нары грязные залазь, Потолкуем меж собою мы о воле. Помянём погибших в страшную годину, Позабыть друзей сумеем мы едва ли. Потолкуем, как родную Украину На колючих проводах распяли.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 18
«Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями», — писав Іван Франко у 1899 році. У складний час суспільно-політичних змін в Україні «золотий міст розуміння» потрібно будувати знову, і починати варто зі свого берега, даючи можливість зрозуміти: ми відкриті до спілкування, ми готові до обміну, ми хочемо, щоб нас чули. Чули не тільки наші пісні, а й наші болі.
Список використаної літератури 1. Бобух Н. М. Антоніми в українській поетичній мові : моногр. / Н. М. Бобух. — Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2007. — 321 с. 2. Венгренівська М. Поетичні твори Тараса Шевченка в перекладах французькою мовою [Електронний ресурс] / М. Венгренівська, А. Гнатюк. — Режим доступу : http://1576.ua/uploads/ files/6080/Vengrynivska_Gnatjuk_1576.ua.txt] 3. Дроздовський Д. Переклад у ХХІ столітті: місія нездійсненна? [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — Режим доступу : http://litakcent.com/2009/03/12/pereklad-u-hhi-stolitti-misijanezdijsnenna/ 4. Дроздовський Д. Борець із трафаретністю [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — . Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/37727 5. Егорова К. Размышления о переводах Библии [Елект ронний ресурс] / Егорова Кира. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 6. Когган Д. Перевод Библии со времен ранней Церкви до наших дней [Елект ронний ресурс] / Дональд Когган. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 7. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. Коптілов. — К. : Вид-во Київського ун-ту, 1971. — 132 с. 8. Левый И. Искусство перевода / Иржи Левый; [пер. с чешс. и предисл. Вл. Россельса]. — М. : Прогресс, 1974. — 398 с. 9. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Я. Рецкер. — М. : Международные отношения, 1974. — 216 с. 10. Словник української мови: [у 11-ти т.] / [НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні]. — К. : Наукова думка, 1970. — Т.1. — 800 c. 11. Словник тропів і стилістичних фігур / [автор-укладач В. Ф. Святовець]. — К. : ВЦ «Академія», 2011. — 176 с. 12. Чередниченко О. І. Про мову і переклад / О. Чередниченко. — К. : Либідь, 2007. — 248 с.
           От составителя 19
Îò ñîñòàâèòåëÿ
Всем, чей след затерялся за колючей проволокой ГУЛАГа. Всем, кто нашел себя в зоне ГУЛАГа. Всем, чьи души и до сих пор бродят по просторам ГУЛАГа. И моему отцу, который 16 лет скитался снегами ГУЛАГа и вернулся, чтобы рассказать про всех тех, для кого промерзлая земля архипелага ГУЛАГ стала последним пристанищем, .
Я любил вас всех, но больше всего любил Украину. Наверное, в этом и есть та самая тяжкая вина моя. Степан Галябарда
С детства помню те редкие праздники, когда в нашей хате или в хате семьи Петрин из Старого Самбора, Витеров из Комарно собирались папины друзья — политзаключенные. Вспоминали тех, кто не дожил до этого дня, кого хоронили на Воркуте, Колиме, в Мордовии. Как в Шевченковской «Тризне»:
Обет исполняя, друзья собрались, И «вечную память» пропели собором, Отправили тризну — и все разошлись.
С годами столы пустели, и вот пришло то время, когда из отцовских друзей остались единицы: больные, беспомощные и никому не нужные, даже свободной и соборной… Степан Петраш, Владимир Караташ, Владимир Леськив, Степан Дидух, Владимир Васюта. Первым умер Владимир Сорокалит, за ним Петр Клепей, Елена Антонив, Юлий Федынишин, потом — Иван Петрина, Михаил Витер, Вениамин Дужинский, Андрей Патрус-Карпатский, Ярослав Гасюк, Иван Кандыба, Владимир Скиба, Михаил Зеленчук, Афанасийс Заливаха, Иван Гель, Михаил Горинь, Роман Петрив… Все были большими мечтателями, большими идеалистами, просто большими людьми своей Украины. Они смогли
Без малодушной укоризны Пройти мытарства трудной жизни, Измерять пропасти страстей, Понять на деле жизнь людей, Прочесть все черные страницы, Все беззаконные дела… И сохранить полёт орла И сердце чистой голубицы!    (Т. Шевченко «Тризна»).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 20
Появление в украинской литературе советского времени большого количества поэтов-политзаключенных и сегодня остается актуальным вопросом для исследователей. Период чумного советского средневековья, период бериевской инквизиции, охоты на ведьм, репрессий, страха, недоверия породил расцвет одного из самых прекрасных искусств — высокой «готической» поэзии, поэзии, которая была единственной связью между чистой мечтой и невыносимыми буднями политзаключенных. Эмоциональность украинца, его свободомыслие и свободолюбие, преклонение перед величием Кобзаря, самопожертвование и побратимство, ненависть ко лжи и дурости — вот что дало силу прорасти и дать плоды терновой проволоке ГУЛАГа. Не все из представленных в книге поэтов посетили «сталинские санатории», но каждый из них ощутил смрадное дыхание из пасти личной гиены вождя народов, каждый имел в своей поэзии зерно свободы и любви, любви не только к своему измученному репрессиями народу, но и ко всем изнуренным московской империалистической системой народам. Сегодня эта гиена опять проснулась, и мы — украинцы, русские, евреи, поляки... — не должны допустить появления новой плеяды политзаключенных, новых ГУЛАГов, новых «строек века», каналов и магистралей, проложенных телами зеков. Мы не должны допустить новой «поэзии из-за решетки». Наше задание — посредством мысли, мечты, слова украинских узников совести раскрыть душу украинца, не имеющую ничего общего с теми ярлыками, которые до сих пор навешивают соседи. Вопрос популяризации украинского слова особенно актуально звучит сегодня, когда Украина входит в культурное пространство Старого света с его богатой культурой и традициями и на достойном уровне должна представить свои достижения мировому сообществу. Поэзия украинских политзаключенных поособенному звучит на русском языке в нынешнее время, когда на многовековые ценности украинского народа посягает имперская рука Москвы. Осознание демократическим мировым сообществом опасности таких притязаний, поддержка миром гуманистических идей одного государства означает защиту гуманизма в мире. Собственно, перевод украинской поэзии на русский язык евреем Марком Каганцовым подтверждает, что демократический мир держится вместе и противостоит имперскому вождизму: явному или скрытому, сталинскому или путинскому. Понимание миром украинской философской мысли, эволюции традиций, путей истории и борьбы Украины, а значит, и ее понимание миром возможны лишь при условии донесения этому миру произведений украинской письменности, что реально только в случае профессионального перевода. «Переводы современной украинской литературы на языки мира (Ю. Андруховича, Т. Прохасько, А. Ирванца и других) носят спорадический и единичный характер, фактически никак не влияя на общую тенденцию» [3]. Белым пятном для мирового читателя остается на сегодня литературное наследие поэтов сталинских лагерей. Если судьбы политзаключенных, методы репрессий, имперские амбиции Сталина и Брежнева мировая общественность увидела через произведения В. Аксенова, А. Белинкова, Л. Бородина, И. Бродского, Г. Владимова, В. Войновича, А. Галича, А. Синявского, В. Шаламова, А. Солженицына, выступления А. Сахарова, В. Новодворской, то состояние поэтической украинской души, заточенной в стенах ГУЛАГа, остается до сих пор неизвестным для мирового читателя, что порождает многочисленные инсинуации со стороны промосковской агитационной машины. Популяризация переводов украинских борцов за свободу и независимость Украины должна опровергнуть фобии русских про страшных бандеровцев, которые ненавидят все русское. Украинцы никогда не выступали против русского языка, не называли его «наречием», как и никогда не были против российской культуры, ведь и она подвергалась репрессиям сталинской системы. Эти люди жили возрождением своей культуры, которую не хотели нивелировать в котле советской соцреалистической каши, и репрезентировали украинскую поэзию как самобытное и неповторимое явление мирового искусства. Предлагаемая книга — первая попытка системной подачи поэзии украинских политзаключенных для русскоязычного читателя, это попытка прорыва в информационное пространство России с
           От составителя 21
ее односторонней трактовкой событий, касающихся украинского освободительного движения, представляемое российской властью как националистическое. Распространение поэзии украинских борцов за свободу Украины необходимо для понимания всей мировой общественностью, что действиями украинцев руководила не ненависть к чужому языку, культуре, другому народу, а любовь к своей земле. Свидетельством этого является поэтическое творчество представленных в книге поэтов. Свои самые интимные переживания Борис Бобинский описывал по-русски:
Эфирный запах, йодная вонь — Вот импульсы свежей темы, Рявкай хроническим кашлем гармонь В тощих лапах Богемы! И пусть трибуной вопят слова Надменностью фраз и слога! Да здравствуют ритмики дерзкой права, Души обнаженной тревога!
Или:
Поверьте, я никогда не любил, Но много слышал об этом. И как всегда впечатлительным был, И как всегда — поэтом. И сколько грязи в любви было там, Сколько наслоенной пыли! Что я решил не любить сам, И чтоб меня не любили     (Из стихотворения «Автоанамнез»).
Дмитрий Паламарчук — воин ОУН-УПА, работал как литературный переводчик, переводил стихотворения русских, белорусских, польских, французских, английских поэтов, в том числе В. Брюсова, М. Танка, П. Глебки, А. Мицкевича, Ю. Тувима, Г. Гейне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Его перу принадлежит и полный перевод сонетов Шекспира. Писатель участвовал в работе над «Антологией белорусской поэзии», перевел романы Г. Уэльса «Война миров» и «Остров доктора Моро», роман Г. Флобера «Саламбо» и др. Григорий Кочур — ученик Н. Зерова, соратник М. Рыльского. В Интинских лагерях переводил, писал стихи, изучал с помощью узников новые языки, в том числе эстонский, латвийский, армянский, грузинский, приобщал к этому друзей… Сколько он знал языков? «Сам Кочур, которому, по словам сына, однажды надоело отвечать на этот, как он считал, «саморекламный» вопрос, сел за «список», насчитал 31 язык и категорически запретил поднимать эту тему в дальнейшем. Кочуровские переводы охватывают 26 столетий, начиная от древнегреческой эпохи и вплоть до ХХ ст., три континента (Европу, Америку и Азию), около 30 литератур» [4]. А Роман Петрив впервые полностью перевел на русский поэму Ивана Франко «Моисей». Книга представляет поэзию политзаключенных разных поколений: от Павла Грабовского — украинского поэта-лирика, публициста, переводчика, яркого представителя украинской интеллигенции, который в условиях самодержавной Российской империи вел постоянную борьбу за национальную свободу Украины, Николая Зерова — украинского поэта, литературоведа, лидера «неоклассиков» и переводчика античной поэзии, расстрелянного в поселке Сандармох 3 ноября 1937 года, до поэтов ОУН-УПА, поэтов-шестидесятников, семидесятников.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 22
Хотелось бы верить, что эта книга дойдет до детей и внуков украинских узников, которые в связи с жизненными обстоятельствами остались на Дальнем Востоке России и живут в ее информационном пространстве. Еще поэзия украинских политзаключенных по-новому раскроет страницы истории Украины всем россиянам, имеющим часто недостоверные знания о периоде политических репрессий в СССР, а также мировому читателю, который сможет познакомиться с поэтическим наследием Украины и через творчество украинских поэтов-узников, их биографии. Особенно актуальным становится выход этой книги во время необъявленной войны России против Украины. Переубеждать сторонников «собирателей русских земель» мы не намерены, прекрасно понимая, что успеха не дождемся, но пробудить хотя бы сомнение у обычных российских граждан относительно пропаганды, которую ведет российское правительство против Украины, — мы должны. Так обустроен мир, что человек стремится поделиться своими знаниями, достижениями, переживаниями и размышлениями. Каждый нуждается в слушателе. Достижения человеческие стают безрезультат ными, если они неизвестны; идеи не реализованы, когда они не услышаны, а лучшие чувства не нужны, если они не разделены. «Вечно блуждая в поисках ответов на свои вопросы, человек вдруг постигает какую-то истину. Эту истину необходимо рассказать другим людям, чтобы вместе идти к высшему идеалу, вместе радоваться знаниям» [5]. Культурными достижениями стремятся поделиться не только личности, но и нации, народы, государства. Культурное развитие любой страны предусматривает ее сосуществование и взаимодействие со всеми государствами мира, черпание от них культурно-эстетических ценностей. Чем выше культурно-эстетический уровень страны, тем настойчивее она будет популяризовать свои достижения в мире и знакомить своих граждан с культурой других народов. Такое межкультурное общение ведется прежде всего с помощью искусства профессионального перевода. Профессиональный перевод — вторая, после владения языком оригинала, возможность глубокого познания мудрости других народов. Неточности перевода иногда становятся предметом споров через тысячелетия. Перевод всегда выполнял две важнейшие функции: приобщение мировой культуры к национальной и утверждение стилево-стилистической силы своего языка. Без переводческой работы разные части мира так навсегда и остались бы глухими друг к другу, ведь миф о Вавилонской башне — это мифпредостережение, история о наказании человечества за его заложенное на самых глубоких уровнях генокода желание приравнять себя Богу, а то и превысить Его. От этого тотального греха и возникла необходимость толкований с одного языка на другой [3]. Искусство перевода требует досконального владения языком, восприятия мелодики слова и звука, артистического перевоплощения в образ автора, прочувствования переводчиком эмоций художника, погружение в переживания и видение автора. Дональд Когган об искусстве перевода Библии писал: «В переводческой работе должны объединиться в святом союзе вера и наука. Усилия этого союза становятся приношением Богу: приношением молитвы — поскольку переводчик и перевод целиком зависят от Духа истины; приношением ума — благоговением перед старым и открытостью новому — да будут точность и простота путеводной звездой на этом пути; приношением чувств — чувства прекрасного, дающего возможность видеть и передавать великолепие Книги. Трижды блаженны те, кто работает так» [6]. Не только Библия, но и другие книги должны быть донесены читателю точно и просто, то есть понятно. Доступ к мировому искусству Украина получила еще во времена Киевской Руси, когда крещение Руси открыло двери Византийской культуре на территорию Украины. Переводная литература стала составной частью культурно-художественного пространства Киевской Руси, которая вместе с оригинальной литературой создала фундамент для письменного творчества. Эта литература не только принесла примеры для наследования, она предоставила богатые сюжеты для создания собственных произведений, а также обогатила церковнославянский и старорусский языки новыми лексемами,
           От составителя 23
фраземами и тропами. Распространению мирового искусства в Украине способствовало основание в 1632 году Петром Могилой Киевской академии, где культивировались знания латинского, греческого, польского и других языков; творчество Григория Сковороды, активно переводившего античных философов и поэтов: Горация, Овидия, Вергилия, Цицерона и других; писателей-просветителей ХІХ ст. — Ивана Франко, Леси Украинки, Пантелеймона Кулиша, Льва Боровиковского, Степана Руданского, Марка Вовчка, Марка Кропивницкого, Владимира Самойленко, Павла Нищинского. Начало ХХ ст. дает нам чудесный перевод Библии Ивана Огиенко, а Николай Зеров, Михаил Драй-Хмара, Павел Филипович, Максим Рыльский, Юрий Клен познакомили украинского читателя с мировой классикой. Тенденцию активного ознакомления украинского читателя с мировой литературой продолжили Борис Тен (9.12.1897 – 12.03.1983), Евгений Дробязко (1.09.1898 – 2.05.1980), Николай Бажан (9.10.1904 – 23.11.1983), Василий Мысик (24.07.1907 – 3.03.1983), Григорий Кочур (17.11.1908 – 15.12.1994), Дмитрий Паламарчук (16.08.1914 – 15.11.1998), Николай Лукаш (19.12.1919 – 29.08.1988), Дмитрий Белоус (24.04.1920 – 13.10.2004), Евгений Сверстюк (13.12.1928 – 1.12.2014), Иван Светличный (20.09.1929 – 25.10.1992), Виктор Коптилов (30.07.1930 – 19.02.2009), Анатолий Перепада (23.08.1935 – 9.06.2008), Василий Стус (6.01.1938 – 4.09.1985), Юрий Покальчук (24.01.1941 – 10.09.2008), Михаил Москаленко (12.06.1948 – 13.02.2006). Самые известные современные украинские переводчики: Юрий Андрухович, Мария Габлевич, Иван Дзюб, Иван Драч, Сергей Жадан, Александр Ирванец, Евгения Кононенко, Дмитрий Павлычко, Александр Панасьев, Максим Стриха, Андрей Содомора, Константин Тищенко, Всеволод Ткаченко, Моисей Фишбейн. Развитие переводческого дела способствовало и развитию науки о теории и практике перевода. Работы Б. Лепкого, М. Рыльского, А. Чередниченко, Р. Зоривчак, М. Стрихи, И. Корунца, Н. Карабана и М. Зимомри дают теоретическую базу переводческому делу и рекомендации в его реализации. Мировая наука перевода сегодня имеет основательный фундамент для развития переводческой практики. Её представляют: Н. Д. Арутюнова, Е. В. Падучева, Л. С. Бархударов, Ю. В. Ванников, А. Вежбицкая, Влахов С., С. Флорин, В. Г. Гак, И. Р. Гальперин, Н. Демурова, К. А. Долинин, Б. Н. Климзо, В. Н. Комиссаров, П. Копанев, Л. К. Латишев, В. В. Левик, Л. К. Левин, Р. Левицкий, А. Лилова, З. Д. Львовская, В. Микушевич, А. Попович, Н. Н. Ревзин, В. Ю. Розенцвейг, А. А. Реформатский, Я. И. Рецкер, В. Л. Россельс, Г. Г. Сеидова, Л. Н. Соболев, С. Н. Сыроваткин, А. В. Федоров, Г. В. Чернов, Л. А. Черняховская, К. И. Чуковский, Г. В. Шатков, А. Д. Швейцер, А. Ф. Ширяев, Austin J., Butrkdmm W., Caifonl J. A., Friedrich P., Gorle’e D. L., Guchman M. M., Hansen K., Hartmann R. R. K., Ivir V., Jager G., Kade O., Koller W., Korunets I. V., Levy I., Neubert A., Nida E. A., Oettwger A. G., Reiss K., Searle J., Stolze R., Swan M., Tommola J., Toury G., Wills W., Winter W. Кроме перечисленных, стоит назвать и таких отечественных корифеев переводоведения, как Тарас Кияк, Лада Коломиец, Марина Новикова, Виталий Радчук, Александр Финкель, Леонид Черноватый, Светлана Швачко, Артур Гудманян, Владислава Демецкая, Александр Ребрий, Степан Ковганюк, Алла Перминова. «Сегодня, — как отмечает А. Чередниченко, — насущным является вопрос интенсификации исследований проблем устного последовательного и синхронного перевода с украинского и на украинский язык, как и проблем машинного (автоматического) перевода. Сегодняшнее состояние дел в области украинского перевода вселяет надежду, что эти проблемы будут решены на уровне критериев ХХІ ст.» [12: 149]. Книга переводов, предложенная читателю, раскрывает могучую силу искусства, способного объединить людей независимо от национальностей и взглядов, если, конечно, эти взгляды не противоречат гуманистическим идеям. Важным является момент, что сам Марк Каганцов и его семья подверглись репрессиям советской системы из-за национальной принадлежности, и он имел несчастье на себе ощутить боль потери родных, унижение человеческого достоинства, видел полное игнорирование человеческих ценностей, которое воплощала идеология коммунизма. Переводы Марка Яковлевича — не просто точное воспроизведение образов, удачный подбор литературных тропов, это трепетное отношение к каждой обездоленной судьбе, которая творила эту поэзию.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 24
Особенность переводческой деятельности Марка Каганцова состоит в глубоком анализе текста первоисточника, выделении и осмыслении языковых средств стиля, используемых автором. Переводчик сознательно ищет в русском языке средства для отображения настроения произведения. Немаловажно и то, что Марк Яковлевич переводит объективную реальность произведения, а не своё субъективное впечатление от него. В поле зрения переводчика попали произведения, раскрывающие неутешительную реальность и в кругах поэтической элиты, которая или от страха, или из-за славы забывала о назначении поэта.
 Заполярне вітання     Заполярное приветствие Я Вам пишу, поет Тичина,   Я Вам пишу, поэт Тычина, З тої далекої землi,    Пишу из дальней той земли, Де каторжник ламає спину,   Где каторжник ломает спину, Де кров, де пiт, де мозолi.   Где кровь, где пот, где мозоли. Сваволi ключники проклятi,   Где Правду ключники проклятые Вiд миру Божого тайком,   От мира Божьего тайком, Правду, заковану й розп’яту,   Закованную и распятую, Замкнули сталiнським замком.   Замкнули сталинским замком. Тут марш гримить пiд вашi струни,  Тут марш гремит под ваши струны Вiд стогону земля гуде —    И стонет лагерный народ. ГУЛАГ i сталiнська комуна   ГУЛАГ со сталинской коммуной Живi серця в труну кладе.   Сердца живые в гроб кладёт. Вiтайте вашого Сосюру,    Лелейте вашего Сосюру, В змаганнi славте Сатану,   Вам вместе славить Сатану, Лижiть…Дурiть…Спасайте шкуру…  Лизать и лгать, спасая шкуру… Привiт Миколi Бажану.    Привет Миколе Бажану. Уклiн i Рильскому, й Малишку…   Поклон и Рыльскому с Малышко… Прославте сталiнський маршрут —  Прославьте сталинский маршрут — Колючий дрiт, собаки, вишки…   Собаки, лагерные вышки… Комуна процвiтає тут.    Коммуна процветает тут. Епоха нової споруди,    Славна эпоха эта тем ли, I вугiль з кров’ю, i руда…    Что с кровью уголь и руда? У зeмлю лiзуть пухлi люди,   Люди опухшие лезут в землю Зникають в тундрi без слiда.   И гибнут в тундре без следа.   (В. Косовський, 1947 р.)    (В. Косовский, 1947 г.)          Идеальным можно считать перевод, передающий содержание стихотворения не только на эмоциональном уровне, но и на уровне лексическом, а в некоторых случаях — и на фонетическом. Однако стилистические, лексические, фонетические особенности языков не позволяют делать равноценную поэтическую копию, поэтому искусство перевода предусматривает прежде всего перевоплощение переводчика в личность автора. Каждое стихотворение для переводчика является ролью, которую он должен сыграть искренне, ведь фальшь наблюдательный читатель сразу заметит. Одну и ту же роль, однако, каждый актер сыграет по-своему, поэтому обязательно должно присутствовать «я» переводчика: «…нельзя отрицать права на существование Гамлета Оливье рядом с Гамлетом Мочалова и Гамлета Джона Барримора, после Гамлета Эдмунда Кина или Дэвида Гаррика, также нельзя apriori и «Гамлету» Штепанека вытеснить «Гамлета» Сладека, «Гамлету» Саудека затмить того же Сладека, а «Гамлету» Урбанека перечеркнуть образ, созданный Саудеком. И как невозможна единая, раз навсегда установленная актерская трактовка Гамлета, не может быть и раз навсегда принятой переводческой трактовки. Каждая новая интерпретация по-новому открывает произведение, и через нее переводчик
           От составителя 25
выражает собственное отношение к современным ему культурно-политическим процессам в своей стране» [8: 107–108]. Марк Яковлевич — медик по специальности, долгие годы отдал работе на скорой помощи, а значит, постоянно общался с разными людьми и научился проникать в самые сокровенные уголки человеческой психики. Такое проникновенное видение человеческой сущности не могло не повлиять и на его творческую манеру. К примеру, в стихотворении В. Галеты «Где всем владеют деспоты, тираны» трагизм ситуации переводчик усиливает словом раны:
Де владу держать деспоти, тирани  Где всем владеют деспоты, тираны, Де глухо дзвонять на руках кайдани,  А у народа — кандалы да раны.
В стихотворении «Матери» судьбу сына автор сравнивает с горькой рутой:
І доля сина — жмут гіркої рути — Упала срiблом на твоє волосся…
Но вкус руты напоминает скорее лук или чеснок, а цветы руты чаще упоминаются в украинском фольклоре как символ любви и счастья. По поверью древних славян, цветок руты только в ночь на Ивана Купала на несколько минут становится красным, как и цветок папоротника. Девушка, сорвавшая этот цветок, будет счастливой в любви. Таким образом, переводчик более традиционно воссоздает тяжелую долю, он сравнивает ее с травой полыни, тоже достаточно распространенной в фольклоре, да и в народной медицине она известна как горькая трава с особым запахом. В народе бытует выражение «горький запах полыни»:
Сыновья доля горечью полыни Рождала серебро твоих волос.
Интересным с точки зрения использования фольклорных элементов является стихотворение Василия Галеты «Село. Вечереет…». В оригинале детский смех бринить:
Співають, сміються, танцюють, біжать! Не втримати діток тих дома, щасливих — Вони веселяться! Вони гомонять! І сміх із горбочка луною гучною Несеться, нестримний, бринить у вухах!
Словарь украинского языка [10: 1, 236] определяет такие значения слова «бриніти»: 1) Создавать звенящий протяжный звук ( о струнах); звенеть; звонко звучать; жужжать ( о насекомых); журчать (о воде). 2) Ярко отличаться своим цветом (обычно красным) при цветении, созревании (о цветах, плодах). 3) Блестеть, сверкать.
У переводчика детский смех, как в русской фольклорной традиции, «звенит бубенцами»: Смеются, резвятся, танцуют, бегут! Удержишь ли дома тех деток счастливых — Они веселятся! Шумят и поют! И воздух наполнен безудержным смехом, Несётся, звенит бубенцами в ушах!
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 26
В стихотворении Ярослава Гасюка «На день рождения Михаилу Сороке» слово «березень» остается в переводе неизменным, хотя в русском языке существует его эквивалент «март». Однако для сохранения геминации (частичное или полное повторение корня, основы или целого слова с целью экспрессивного наполнения мысли), влияющей на восприятие пейзажной картины в целом, переводчик оставляет слово без изменений, акцентируя, что это месяц пробуждения берез:
Березень... i бiло-бiло...   Березень... И бело-бело... I берези в снi...     И берёзы в сне...
Однако уже в стихотворении «Этапное» Ивана Гончара Марк Каганцов избегает тяжеловесного гибона (соединения двух лексем в одном сложном, оригинальном слове), понимая, что для русскоязычного читателя такая лексема будет чужеродной. Перевод, однако, не меняет смысла стихотворения и передает его напряженные эмоции так же выразительно:
Паровоз прогудiв тужностогно,  Паровоз прогудел тяжким стоном, Душу й тiло обпiк, наче лід.    Душу с телом обжёг, словно лёд.
Иржи Левый в работе «Искусство перевода» пишет: «Переводное произведение представляет собой помесь, гибрид. Перевод — произведение не монолитное, это взаимопроникновение, конгломерат двух структур: с одной стороны, есть содержание и формальные особенности оригинала, с другой — целый комплекс художественных черт, связанных с языком переводчика. В произведении оба эти пласта, или, скорее, взаимодействующих качества, находятся в постоянном напряжении, которое может вылиться в противоречие» [8: 99]. Читатель не ощущает противоречий в переводах, т. к. Марк Яковлевич не создает конфликта между средствами выражения поэтических образов. Эти небольшие поэтические реверансы, допускаемые переводчиком, только придают большей выразительности образу поэта. В особых случаях, как например в стихотворении Пантелеймона Василевского «Другу на свободу», М. Каганцов вносит авторские коррективы в текст:
Над кожним з нас     Над каждым из нас I повсякчас, —      И по сей час, — Ти вже повiр:      Ты уж поверь, реально весьма: Висить Дамокловим мечем,    Висит, как Дамоклов меч, Якщо не Потьма,     Если не Потьма, То — Сибiр!..      То Колыма!..       Вот о чём речь!
Или в стихотворении «Моё кредо» этого же автора:
Безвiсно десь лежатиму в могилi   Безвестно мне лежать в могиле чёрной Зотлiлим трупом, згаданий — нiким…  Истлевшим трупом и помин не ждать… А Самостiйна, Вiльна та Соборна   А Самостийной, Вольной и Соборной Постане в свiті Велетнем новим!   Пусть возродится Украина-мать!
Допуская такие творческие маневры, Марк Каганцов в то же время не искажает манеры написания, то есть образ самого поэта, не навязывает читателю своего литературного «Я». Ведь в созданном большом калейдоскопе украинских поэтов очень важно показать индивидуальный стиль каждого, способ мышления, объединить их единой идеей гуманизма, любви к Украине и страдания за нее.
           От составителя 27
Марку Яковлевичу пришлось переводить также произведения женщин-узниц, и нужно заметить, что эта поэзия в переводах проникнута особой любовью и чуткостью. Переводчик стремится передать самые тонкие эмоции, которые ощутил, читая стихотворения этих обездоленных женщин:
На зимньому вiкнi, морозами закутiм,  В оковы зимние мороз окно упрятал В краю, де вiк не розтають снiги,   В краю, где снег не тает никогда, Голубить зiр весняне нiжне чудо —   Но взор ласкают вербные котята. Вербовi котики... Хто їх принiс сюди?  Кто чудо нежное весны принёс сюда?    (Валерія Джулай).    (Валерия Джулай).
Словосочетание «вербные котята» не является характерным для русского языка, но оно распространено в Западной Украине, и переводчик сохраняет его в стихотворении как свидетельство трогательности и мягкости женской поэзии, как противопоставление нежных вербовых почек, которые ассоциируются с котятами, зимним морозам. Если в стихотворении В. Джулай эти вербные котики
 Такi зворушливi в своїм бажаннi жити, В надiї вистоять в морозах Воркути,
то у Марка Каганцова они готовы бороться с зимой:
 Как трогательно выжить их желание, В морозы выстоять, поспорив с Воркутой.
Как переводчик М. Каганцов попытался средствами русского языка целостно и точно передать поэзию, сохраняя при этом содержание оригинала. Под целостностью перевода необходимо понимать единство формы и содержания на новой языковой основе. «Если критерием точности перевода является тождество информации, сообщаемой на разных языках, то целостным (полноценным или адекватным) можно признать лишь такой перевод, который передает эту информацию равноценными средствами. Иначе говоря, в отличие от пересказа, перевод должен передавать не только то, что выражено подлинником, но и так, как это выражено в нем. Это требование относится как ко всему переводу данного текста в целом, так и к отдельным его частям» [9: 7]. Без сомнения, одно из заданий переводчика — передать настроение произведения, которое может варьироваться от бурлескно-приподнятого до депрессивно-инфантильного:
Не говори печальними очима   Не говори печальными глазами те, що не можуть вимовить слова.  то, что словами скажет не любой. Так виникає ніжність самочинна.  Так чувства тихо возникают сами. Так виникає тиша грозова   Такая тишина перед грозой   (Ліна Костенко).    (Лина Костенко).
Образ тихой самоотверженной любви, созданный Линой Костенко, достоверно передан в переводе. Лексемы печальными, чувства, тишина смягчают стихотворение, указывают на зарождение чувств, которые выступают лишь тишиной перед грозой. Совсем другие эмоции переданы в стихотворении «Вечный шмон» Ивана Светличного. Настроение предостережения, страха усилено с помощью подбора слов с шипящими, свистящими, взрывными согласными. Слова настораживают не только своим значением, но и звучанием: шнобель, шакал, шмонали, цензор, криминал. Задание переводчика — сохранить этот напряженный настрой тюрьмы:
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 28
Не ті, сержанте, вже шмонали,   Не те, сержант, меня шмонали, Ти проти них шмаркач єси,   Ты против них — сопляк и тля, Спецнатреновані носи    Спецтренировки шнобеля Винюхували кримінали,    Вынюхивали криминалы. Редактори — сановні пси,   Редакторы — режима псы, І цензори — старі шакали,   И с ними цензоры — шакалы, Не в заді — в задумах шукали.   Не в заднице — в мозгах искали, А ще й аматори краси    Еще аматоры красы В цивільному…     В гражданском…   ( Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Даже немногочисленные примеры убеждают, что переводчик раскрыл оригинальность сравнительной стилистики двух языков, которая даёт ключ к пониманию фразеологических оборотов:
Бо що, як скажуть: «Діло темне:  Вдруг скажут: «Тёмное тут дело, І служба йде, й пуста тюрма»   Слать некуда, — тюрьма пуста»   (Іван Світличний).      (Иван Светличный).
Немає долі — є обставини   Нет судьбы — есть обстоятельства. і є дорога до мети,    Есть дорога до мечты. і як тебе на ній обставили,   Коль сумели обскакать тебя, то в цьому винен тільки ти   В том виновен только ты   ( Мар’ян Рачицький).     (Марьян Рачицкий).
Ламаються долі      Ломаются судьбы і люди летять шкереберть.   и люди летят кувырком. І наслідки часто,      Последствия часто, як після дев’ятого валу    как после девятого вала   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
І кожен рубчик, кожен шов.   И каждый рубчик, каждый шов, Штани, труси, матню, холоші.  Штаны, трусы — всё из вещей, Немов — пардон — шукає воші...  Словно, пардон, он ищет вшей, Та чорта пухлого знайшов   Да чёрта лысого нашёл!   (Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Собачий труд — під хвіст собаці  Собачий труд под хвост собакам   (Іван Світличний).     (Иван Светличный).
Экспрессивно окрашенная лексика усиливает эмоциональную нагрузку текста: от чувства сожаления и одиночества:
Ось і вся моя сім’я    Вот и вся моя семья Тільки свічечка і я    Только свечечка и я Є кому іще світити    Есть кому служить нам светом В цьому православнім світі   В мире православном этом  ( Олександр Смик).     ( Александр Смык).
           От составителя 29
нежных интимных чувств:
І коли оточили сутінки,   И когда окружили сумерки, як на горло накинутий зашморг,  Мне на горло накинув петлю, пригадалися Ваші рученьки,   Мне припомнились Ваши рученьки, без яких помирати жаско   Ведь до смерти я Вас люблю    (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
до интонации сарказма:
Ще вчора він слова точив мені медові,   Еще вчера он, заливаясь соловьём, І стільки приязні було в облесній мові!   Лил мёд симпатии мне льстивым языком! Та утиральничок скрашав    Но утиральничек сказал     поважну стать.      о важной штуке: Він бачить наперед годину злої страти,  Заранее он знал час казни злой, А руки прийдеться від крові одмивать,   От крови отмывать придется руки Тож ліпше рушника напохваті держати  И лучше, чтобы было полотенце под рукой      (Микола Зеров).     ( Николай Зеров).
Для создания картины душевного конфликта лексема «солнышко», часто встречающаяся в детских сказках и песнях и несущая подлинно позитивную нагрузку, употреблена в контексте, предполагающем создание негативной ситуации:
Я не вірю, що сонячне колесо   Я не верю, что солнышко Вам и мне нам світитиме в різні вікна,   Светит в разные окна. і не можу стояти осторонь,   Не могу стоять от Вас в стороне, коли треба назустріч бігти   Я бегу к Вам, хочу быть около     (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Особый интерес для читателя представляет сравнительная стилистика, которая выходит за пределы литературного языка и достигает границ лагерного жаргона, который позволяет проникнуться атмосферой ГУЛАГовской жизни:
І нас на понт беруть даремне?    Зря нас на понт берут умело     (Іван Світличний).     ( Иван Светличный).
Мене вкриває з головою    Меня накрыло с головою. «ШИЗО» — аїдовий підвал   « ШИЗО» — аидовый подвал      (Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
І як ім’я, батьками дане,    Мне имя дал отец когда-то. Перечеркнули з краю в край   Его похерив невзначай, Та на поношені жупани    Мне на поношенность бушлата Нашили латку…     Нашили латку...      (Василь Галета).     ( Василий Галета).
Стою — як мати народила:   Стою — в чём мать меня родила: Без трусиків, без панталон,   Без трусиков, без панталон.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 30
Точнісінько, як Аполлон    Точнёхонько, как Аполлон, Безличний. А сержант без мила  Безликий. А сержант без мыла Поліз у рот, у афедрон   Полез мне в рот и афедрон    (Іван Світличний).    (Иван Светличный).
Переводчик стремится сохранить поэтические ситуации, где эмоционального пика авторы достигают с помощью антонимичных парадигм, «которые выполняют оценочно-описательную функцию, что позволяет автору создать контрастную характеристику персонажей, процессов, действий, воссоздать сложность и противоречивость изображенных явлений, передать противоречивую суть чувств и мыслей лирического героя» [1: 7]:
Все колись має статись    Всё сможешь когда-нибудь сам Щоб себе осягти     Чтоб разобраться в себе Треба в небо піднятись    Нужно взлететь к небесам Треба з неба зійти    Нужно спуститься с небес           (Олександр Смик).    (Александр Смык).
Одна из особенностей феномена поэзии политзаключенных — обострение эстетической чувствительности. Эмоции, чувства, которые зависят от внутреннего состояния, автор передает красками, отражающими психологическое состояние лирического героя.
Жовта камера, жовті стіни,   Желтая камера, желтые стены, Жовта лампа і жовті сни.   Желтая лампа и желтые сны. Жовкне пам’ять про білі тіні   Вянет память про белые тени І зелені вітри весни    И зелёные ветры весны            (Євген Сверстюк).     ( Евгений Сверстюк).
Особый способ познания действительности поэтом, который проявляется в тесной взаимосвязи его мышления и чувственности, подает нам искаженными лица фанатиков советского режима:
Лиця квадратові,     Лица квадратны, Шалики червоні     Шали красны           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Переводчик точно передает как метафоры нежной лирики Александра Олеся, так и метафоры патриотической и гражданской лирики Ирины Сенык.
Сміються, плачуть солов’ї   Смеются — плачут соловьи, І б’ють піснями в груди   Бьют песнями в грудь людям...               (Олександр Олесь).    (Александр Олесь).
А по серцях наших    Мчатся по нашим Копитами коні,    Сердцам скакуны. А по серцях наших    По нашим сердцам Копита, копита    Копыта, копыта           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
           От составителя 31
Поэзия середины и конца ХХ столетия — это огнистая инвектива. Открытая душа поэта оголяет лезвие своей боли. Иногда инвектива переполнена гневом и резким осуждением:
Це кати Шевченка,    Палачи Шевченко, Курбаса, Косинки.     Косынки и Курбаса Це тавром на лицях    Клеймом на их лицах Їх ганебні вчинки     Позорные ужасы                   (Ірина Сеник).      (Ирина Сенык).
Иногда она является проявлением крайнего неуважения и ненависти к объекту сатиры:
Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пройнялось моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь. Я є добро, а ти — труха і тлінь, а спільне в нас — що в’язні ми обоє дверей обабоки. Ти — там, я — тут. Нас порізнили мури, як статут                       (Василь Стус).
Марк Каганцов как переводчик постоянно ощущает тонкую, но крепкую связь между деталью и целым, между отдельным словом и произведением. Он понимает, что для полноценного современного перевода недостаточно передать тему, идею и общий колорит, необходимо еще суметь воспроизвести степень эмоционального напряжения поэзии, «чтобы энергичный, боевой призыв не был подменен безжизненным прекраснодушным пожеланием, чтобы волна страсти, бурлящая в строках оригинала, не рассыпалась элегическими брызгами в переводе» [7: 79]. Важным художественным приемом для создания определенной атмосферы в поэзии является звукоповтор, что выражается через ассонанс и аллитерацию:
І небо чорне,     И небо черное, Як в ночі горище,    Как по ночам чердак, І методично механічний сич   И методично сыч, как заводной, Кричить у хащах    Кричит, как в дебрях   ( Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
Немаловажно и повторение слов для усиления эмоциональной нагрузки. В стихотворении В. И. Косовского «Мне не жаль тебя, не жаль» пять раз слово «тужил» усиливает эмоции поэта. В переводе эти повторы сохранены, т. к. они — важная составная эмоциональной нагрузки произведения:
Менi не жаль тебе, не жаль,   Нет, мне не жаль тебя, не жаль, Моя скорбото i печаль.    Моя кручина и печаль.
Неужто народился ты на свет, Чтоб в камеру заглядывать мою? И интереса к жизни своей нет? Дорогу жизни уж познал свою В том страшном, люциферовском труде, Где никуда от мук людских не деться? Стоишь ты в моей скорби и беде, Своим несчастьем полнишь моё сердце больное. Ты же меня вдвое несчастнее. Я – сам. А ты — лишь тень. Я есть добро, а ты — труха и тлен, а общее у нас, что мы заключены с тобою дверями с двух сторон. Я — здесь, ты — там. За разными стенами, как устав               (Василий Стус).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 32
Я все життя з тобою жив, Чекав свободи i тужив. Тужив на березi рiки, Тужив, що марно йдуть роки, Тужив на полi i в лiсах, Тужив очима в небесах, Тужив на Пiвночi в снiгу, У заметiлi i в пургу.
В стихотворении «Моисей евреев сорок лет» В. И. Косовский, чтобы дать исчерпывающее объяснение поступку Моисея, акцентирует внимание на подчинительном союзе цели «щоб» («чтобы»). Переводчик сохраняет этот повтор, понимая актуальность подобных акцентов:
Мойсей євреїв сорок лiт Водив в пiсках пустинi, Щоб обновить єврейский рiд, Щоб раб в дорозi згинув. Щоб в «обiтованiй землi» Рабом не було чути, А тi, що виростуть, малi, Були душой розкутi. Чекає й нас та боротьба За дух святий в народi. Щоб на шляху лишить раба У мандрах до свободи.
М. Каганцов в переводах стремится сохранить и такую риторическую фигуру, как риторический вопрос. Вопросами, которые ставятся не с целью получения ответа, а с целью афористического обобщения очевидной мысли, автор привлекает внимание к духовному падению человека в обществе:
Ми повнiстю не знаєм, як жили —   Мы полностью не знаем, как мы жили — Яка в нас глибина духовного падiння,   Какая глубина духовного паденья, Як близько вже до пропастi прийшли,   Как близко мы над пропастью ходили, Яку отруту й бруд пустили в поколiння   Какой мы страшный яд впустили в поколенья            (Володимир Косовський).   (Владимир Косовский).
Одним из самых сложных заданий переводчика является соблюдение стихотворного размера, ведь иногда именно в нем скрыт основной смысл произведения. К примеру, стихотворение В. Ф. Галеты «Нет ни Кобзаря, ни кобзы» написано на Шевченковскую тематику. Придерживаться Шевченковской лексики и Шевченковского стиха — основное задание переводчика, т. к. самим обращением к произведению Шевченко автор подчеркивает связь двух великих эпох, когда виновником страданий Украины был российский империализм в разных формах и выражениях.
Нема ні Кобзаря, ні кобзи —   Нет ни Кобзаря, ни кобзы — Внуки поламали…    Внуки поломали... Та могили їх високі    Их высокие могилы Давно розорали…    Давно распахали.
С тобою я всю жизнь прожил, Желал свободы и тужил. Тужил на берегу реки, Тужил, что годы так тяжки, Тужил на поле и в лесах, Тужил глазами в небесах, Тужил на Севере в снегу, Тужил в метели и в пургу.
Моисей евреев сорок лет По пескам пустыни вел вперёд, Чтоб рабов дороге сгинул след, Чтоб к свободе возродить народ. Чтоб в «земле обетованной» он Позабыл дух рабства прежний свой. Чтобы те, кто был в пути рождён, Были все с раскованной душой. Ждёт и нас такая же борьба, Чтобы дух святой воскрес в народе, Чтоб в пути изжить в себе раба В долгом путешествии к свободе.
           От составителя 33
Ніхто тепер не покаже   Никто нынче не покажет Шляху печенігів,    Пути печенегов, Ніхто дітям не розкаже,   Никто детям не расскажет, Як горів Чернігів…    Как горел Чернигов...
При переводе сонета необходимо сохранить четырнадцать строк пятистопного или шестистопного ямба, а именно, два четверостишия (катрена) с перекрестной рифмовкой и два трехстишия (терцета) с устоявшейся схемой рифмовки. Сонет дисциплинирует поэта и переводчика, ведь каждая из четырех его частей должна быть синтаксически законченной, рифмы — точными и звонкими, рекомендуется регулярная парокситонно-окситонная рифмовка, избегать повторов в стихотворном тексте одних и тех же слов.
Тайга курилась хвойними димами, журилась пісня і скиглили пили, літали думки на поріг до мами, і хтось в сльозах просився до могили. Губили зорі різьблені сніжинки, вовки на місяць вили з голодухи... І появлялись на узліссі духи замучених дівчаток з України     (Роман Петрів).
Четырехстопный хорей, наиболее распространенный в украинской лирике, может использоваться и в поэзии, далекой от лирических настроений. Марш, отчеканенный четырехстопным хореем, создает атмосферу непобедимого шествия смерти по ГУЛАГу. Таким образом, в этом случае сохранение стихотворного размера является крайне важным для воссоздания атмосферы, в которой находится поэт.
Бiлi, бiлi, задубiлi, Нi шматиночки на тiлi, А барак — труна. Дошка в дошку — нi щiлини. З десять кубикiв ялини, А труна одна. Лежать рiвно, штабелями, Наче знятi з пилорами, Мерзлi горбилi.    ( Роман Петрів).    Иногда в своих переводах М. Каганцов не придерживается звуковой организации произведения: структуры строфы, схемы рифмовки и т. д. Однако, как отмечает М. Венгреневская, «нарушение формальной стороны при переводе ради существенного, ради сохранения поэтического содержания произведения не расценивается как деформация, а как переосмысление произведения в других языковых формах» [2].
У товариша теж очі карі,   Мой товарищ старый тоже кареглаз, Очі теж у задумі й журбі.   И глаза его полны тоски и боли. Прийди, сядь на брудні мої нари,  Ты ко мне на нары грязные залазь, Поговорим про волю собі.   Потолкуем меж собою мы о воле.
Побелели, задубели, Нет ни лоскутка на теле, Гроб — теперь их дом. Доска в доску — нет ни щели. Десять кубометров ели. Все лежат в одном. Мёрзлыми рядами, ровно, С пилорамы сняты словно, Горбылём лежат.    ( Роман Петрив).
Тайга курилась хвойными дымами, скорбела песня и скулили пилы, летели мысли на крылечко к маме, а кто в слезах молил себе могилы. Летели с неба звёздочки-снежинки, на месяц выли волки с голодухи... И появлялись на опушке духи — погибшие девчата-украинки                  (Роман Петрив).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 34
Пригадаєм, в минуле поринем —  Помянём погибших в страшную годину, Хто із друзів загинув коли.   Позабыть друзей сумеем мы едва ли. Поговорим, як нашу Вкраїну   Потолкуем, как родную Украину На колючих дротах розп’яли   На колючих проводах распяли (Іван Паламарчук).    (Иван Паламарчук).
Представленные в книге произведения охватывают один из самых трагических периодов развития украинской поэзии. Надеемся, они обогатят современного русскоязычного читателя, дадут целостную картину положения творческой украинской интеллигенции советского периода. Выход этой книги в свет — значительный шаг вперед в области искусства перевода. Интел лектуальные достижения украинской нации необходимо доносить мировому читателю. Приятно подчеркнуть, что популяризацией украинской литературы увлекся житель Дальнего Востока, еврей по национальности — Марк Яковлевич Каганцов. «Передача иностранной поэзии, поэзии разных веков и народов родным языком обогащает душу целой нации, присваивая ей такие формы и выражения чувств, каких она не имела до сих пор, строя золотой мост понимания и сочувствия между нами и далекими людьми, давними поколениями», — писал Иван Франко в 1899 году. В трудное время общественно-политических изменений в Украине «золотой мост понимания» нужно строить заново и начать стоит со своего берега, давая тем самым понять: мы открыты для общения, мы готовы к обмену, мы хотим, чтобы нас услышали. Слышали не только наши песни, но и наши боли.
Список использованной литературы 1. Бобух Н. М. Антоніми в українській поетичній мові : моногр. / Н. М. Бобух. — Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2007. — 321 с. 2. Венгренівська М. Поетичні твори Тараса Шевченка в перекладах французькою мовою [Електронний ресурс] / М. Венгренівська, А. Гнатюк. — Режим доступу : http://1576.ua/uploads/ files/6080/Vengrynivska_Gnatjuk_1576.ua.txt] 3. Дроздовський Д. Переклад у ХХІ столітті: місія нездійсненна? [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — Режим доступу : http://litakcent.com/2009/03/12/pereklad-u-hhi-stolitti-misijanezdijsnenna/ 4. Дроздовський Д. Борець із трафаретністю [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — . Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/37727 5. Егорова К. Размышления о переводах Библии [Елект ронний ресурс] / Егорова Кира. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 6. Когган Д. Перевод Библии со времен ранней Церкви до наших дней [Елект ронний ресурс] / Дональд Когган. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 7. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. Коптілов. — К. : Вид-во Київського ун-ту, 1971. — 132 с. 8. Левый И. Искусство перевода / Иржи Левый ; [пер. с чешс. и предисл. Вл. Россельса]. — М. : Прогресс, 1974. — 398 с. 9. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Я. Рецкер. — М. : Международные отношения, 1974. — 216 с. 10. Словник української мови: [у 11-ти т.] / [НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні]. — К. : Наукова думка, 1970. — Т. 1. — 800 c. 11. Словник тропів і стилістичних фігур / [автор-укладач В. Ф. Святовець]. — К. : ВЦ «Академія», 2011. — 176 с. 12. Чередниченко О. І. Про мову і переклад / О. Чередниченко. — К. : Либідь, 2007. — 248 с.³ä óïîðÿäíèêà
Усім, чий слід згубився за колючим дротом ГУЛАГу. Усім, хто знайшов себе в зоні ГУЛАГу. Усім, чиї душі й досі бродять просторами ГУЛАГу. І моєму батькові, котрий 16 років мандрував снігами ГУЛАГу і повернувся, щоб розказати про всіх тих, для кого промерзла земля архіпелагу ГУЛАГ стала останнім прихистком, .
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну. Певно, в цьому і є та найважча провина моя. Степан Галябарда
З дитинства пам’ятаю ті поодинокі свята, коли в нашій родинній хаті чи у хаті родини Петрини зі Старого Самбора, Вітрів з Комарно збиралися татові друзі — політв’язні. Згадували тих, хто не дожив до цього дня, кого хоронили на Воркуті, Колимі, у Мордовії. Як у Шевченковій «Тризні»:
Обет исполняя, друзья собрались, И «вечную память» пропели собором, Отправили тризну — и все разошлись.
З роками столи порожніли. І ось настав той час, коли з батькових друзів залишились одиниці: хворі, безпомічні й нікому не потрібні, навіть вільній і соборній… Степан Петраш, Володимир Караташ, Володимир Леськів, Степан Дідух, Володимир Васюта. Першим помер Володимир Сорокаліт, за ним — Петро Клепей, Олена Антонів, Юлько Фединишин, потім — Іван Петрина, Михайло Вітер, Веніамін Дужинський, Андрій Патрус-Карпатський, Ярослав Гасюк, Іван Кандиба, Володимир Скиба, Михайло Зеленчук, Опанас Заливаха, Іван Гель, Михайло Горинь, Роман Петрів... Усі були великими мрійниками, великими ідеалістами, просто великими людьми своєї України. Вони змогли
Без малодушной укоризны Пройти мытарства трудной жизни, Измерять пропасти страстей, Понять на деле жизнь людей, Прочесть все черные страницы, Все беззаконные дела… И сохранить полёт орла И сердце чистой голубицы!    (Т. Шевченко «Тризна»).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 4
Поява в українській літературі радянського періоду великої кількості поетів-політв’язнів і сьогодні залишається актуальною для дослідників. Період чумного радянського середньовіччя, беріївської інквізиції, полювання на відьом, період репресій, страху, недовіри породив розквіт одного з найпрекрасніших мистецтв — високу «готичну» поезію, яка стала єдиним зв’язком між чистою мрією і жахливими буднями політв’язнів. Емоційність українця, вільнодумство та волелюбство, схиляння перед величчю Кобзаря, жертовність і побратимство, ненависть до брехні й дурості — саме це дало силу прорости і дати плоди терновому дротові ГУЛАГу. Не всі з представлених у книзі поетів відвідали «сталінські санаторії», але кожен відчув смердючий подих із пащі приватної гієни вождя народів, кожен втілював у своїй поезії зерно свободи і любові — любові не тільки до свого втомленого репресіями народу, а й до всіх народів, виснажених московською імперіалістичною системою. Сьогодні гієна знову прокинулася. І ми — українці, росіяни, євреї, поляки... не повинні допустити появи нової плеяди політв’язнів, нових ГУЛАГів, нових «строєк вєка», каналів та магістралей, які прокладали власними тілом зеки. Ми не повинні допустити нової «поезії з-за ґрат». Наше завдання — через думки, мрії, слова українських в’язнів сумління розкрити душу нації, що не має нічого спільного з тими ярликами, які ще й досі вішають їй сусіди. Питання популяризації українського слова особливо актуально звучать сьогодні, коли Україна входить у культурний простір Старого світу з його багатою культурою й традиціями і на належному рівні повинна представити свої надбання світовій спільноті. По-особливому звучить поезія українських політв’язнів російською мовою в час, коли на багатовікові цінності українського народу посягає імперська рука Москви. Усвідомлення демократичною світовою спільнотою небезпеки таких зазіхань, підтримка світом гуманістичних ідей однієї держави означає захист гуманізму в світі. Власне переклад української поезії російською мовою євреєм Марком Каганцовим підтверджує, що демократичний світ тримається разом і протистоїть імперському вождізму: явному чи прихованому, сталінському чи путінському. Розуміння світом української філософської думки, еволюції традицій, шляхів історії та боротьби України можливі лише при донесенні цьому світові творів української писемності, що є реальним тільки за умови професійного перекладу. «Переклади сучасної української літератури мовами світу (Ю. Андруховича, Т. Прохаська, О. Ірванця тощо) мають спорадичний і поодинокий характер, фактично, аж ніяк не впливаючи на загальну тенденцію» [3]. Білою плямою для світового читача залишається й сьогодні літературна спадщина поетів сталінських таборів. Якщо долі політв’язнів, методи репресій, імперські амбіції Сталіна та Брежнєва світова громадськість побачила через твори В. Аксьонова, А. Бєлінкова, Л. Бородіна, Й. Бродського, Г. Владімова, В. Войновича, О. Галича, А. Синявського, В. Шаламова, О. Солженіцина, виступи А. Сахарова, В. Новодворської, то стан поетичної української душі, замкненої в мурах ГУЛАГу, залишається досі невідомим світовому читачу, що забезпечує простір для численних інсинуацій з боку промосковської агітаційної машини. Популяризація перекладів українських борців за свободу і незалежність України повинна спростувати фобії росіян про страшних бандерівців, які ненавидять усе російське. Українці ніколи не були противниками російської мови, не називали її «нарєчієм», ніколи не виступали проти російської культури, адже й вона зазнала репресій сталінської системи. Вони жили відродженням своєї культури, котру не хотіли нівелювати в котлі радянської соцреалістичної каші, і представляли українську поезію як самобутнє та неповторне явище світового мистецтва... Пропонована книга — перша спроба системної подачі поезії українських політв’язнів для російськомовного читача. Це спроба прориву в інформаційний простір Росії з її однобоким трактуванням подій, які стосуються українських визвольних змагань, що російською владою репрезентовані як націоналістичні. Поширення поезії українських борців за свободу України потрібне для усвідомлення
Від  упорядника 5
усією світовою громадськістю, що діями українських вояків керувала не ненависть до чужої мови, культури, чужого народу, а любов до своєї землі. Свідченням цього є поетична творчість представлених у виданні поетів. Свої найінтимніші переживання Борис Бобинський описував російською:
Эфирный запах, йодная вонь — Вот импульсы свежей темы, Рявкай хроническим кашлем гармонь В тощих лапах Богемы!
И пусть трибуной вопят слова Надменностью фраз и слога! Да здравствуют ритмики дерзкой права, Души обнаженной тревога!
Або:
Поверьте, я никогда не любил, Но много слышал об этом. И как всегда впечатлительным был, И как всегда — поэтом.
И сколько грязи в любви было там, Сколько наслоенной пыли! Что я решил не любить сам, И чтоб меня не любили.   (З поезії «Автоанамнез»).
Дмитро Паламарчук — воїн ОУН-УПА, працював у царині літературного перекладу. Перекладав вір ші російських, білоруських, польських, французьких, англійських поетів, зокрема поезії В. Брюсова, М. Танка, П. Глєбки, А. Міцкевича, Ю. Тувіма, Г. Гайне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Перу Дмитра Паламарчука належить повний переспів сонетів Шекспіра. Письменник брав участь у роботі над «Антологією білоруської поезії», переклав романи Г. Уельса «Війна світів» та «Острів доктора Моро», роман Г. Флобера «Саламбо». Григорій Кочур — учень М. Зерова, соратник М. Рильського — в Інтинських таборах перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів чужі мови, зокрема естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. «…Сам Кочур, якому, за словами сина, одного дня набридло відповідати на те, як він вважав, «саморекламне» запитання, сів за «список», нарахував 31 мову й категорично прибрав цю тему зі спілкування надалі. Кочурові переклади охоплюють 26 століть, починаючи від давньогрецької доби й завершуючи ХХ ст., три континенти (Європу, Америку й Азію), близько 30 літератур» [4]. А Роман Петрів уперше повністю переклав російською мовою поему Івана Франка «Мойсей». Книга репрезентує поезію політв’язнів різних поколінь: від Павла Грабовського — українського поета-лірика, публіциста, перекладача, яскравого представника української інтелігенції, котрий в умовах самодержавної Російської імперії вів постійну боротьбу за національну волю України, Миколи Зерова – українського поета, літературознавця, лідера «неокласиків» і перекладача античної поезії, що був розстріляний у селищі Сандармох 3 листопада 1937 року, до поетів ОУН-УПА, поетів-шістдесятників, сімдесятників. Хотілося б, щоб книга стала настільною для дітей та внуків українських в’язнів, котрі через життєві обставини залишилися на Далекому Сході Росії та живуть в її інформаційному просторі; щоб поезія
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 6
українських політв’язнів стала доступною для всіх росіян, які мають часто недостовірні знання про період політичних репресій у Радянському Союзі, а також дійшла до світового читача, котрий матиме змогу ознайомитися з поетичною спадщиною України і через творчість українських поетів-політв’язнів, їх біографії відкриє для себе нові сторінки історії України. Особливо актуальним є вихід цієї книги у час неоголошеної війни Росії проти України. Думку прихильників «собирателей земель русских» ми не маємо наміру змінювати — знаємо, успіху тут чекати марно, та бодай пробудити сумніви у пересічних російських громадян щодо пропаганди, яку веде російський уряд проти України, — ми зобов’язані. Усе життя людина прагне поділитися своїми знаннями, здобутками, переживаннями і роздумами. Кожен потребує слухача. Досягнення людини стають безрезультатними, якщо вони невідомі; ідеї не реалізовані, коли їх не почуто, а найкращі почуття є не потрібними, якщо вони нерозділені. «Вічно блукаючи у пошуках відповідей на свої питання, людина раптом осягає якусь істину. Цю істину необхідно розповісти іншим людям, щоб разом йти до вищого ідеалу, разом радіти знанням» [5]. Культурними надбаннями прагнуть поділитися не тільки особистості, але й нації, народи, держави. Культурний розвиток будь-якої країни передбачає її співіснування та взаємодію з усіма державами світу та черпання від них культурно-естетичних цінностей. Чим вищий культурно-естетичний рівень країни, тим наполегливіше вона популяризуватиме свої досягнення в світі та знайомитиме своїх громадян з культурою інших народів. Міжкультурне спілкування ведеться, насамперед, за допомогою мистецтва професійного перекладу. Це друга можливість — після володіння мовою оригіналу — глибокого пізнання мудрості інших народів. Неточності перекладу інколи стають предметом суперечок через тисячоліття. Переклад завжди виконував дві найважливіші функції: долучення світової культури до національної та утвердження стильово-стилістичної потуги власної мови. Без перекладацької роботи частинки світу так назавше й мали б залишитися глухими одна до одної, адже міф про Вавилонську вежу — це міфпересторога, історія про покарання людства за його закладене на найглибших рівнях генокоду бажання дорівняти себе Богові, а то й перевищити Його. З цього тотального гріха й постала потреба в тлумаченнях із однієї мови на іншу [3]. Мистецтво перекладу вимагає досконалого володіння мовою, чуття мелодики слова і звуку, артистичного перевтілення в образ автора, відчуття перекладачем емоцій митця, занурення у пережиття та бачення автора. Дональд Когган про мистецтво перекладу Біблії писав: «У перекладацькій роботі повинні об’єднатися в святому союзі віра і наука. Зусилля цього союзу стають принесенням Богові. Принесенням молитви — оскільки перекладач і переклад цілком залежать від Духа істини; принесенням розуму — благоговенням перед старим і відкритістю новому — нехай будуть точність і простота провідною зорею на цьому шляху; принесенням почуттів — почуття прекрасного, що дає можливість бачити і передавати роскіш Книги. Тричі блаженні ті, хто працює так» [6]. Не тільки Біблія, а й інші книги повинні бути донесені читачеві точно і просто, тобто зрозуміло. Доступ до світового мистецтва Україна отримала ще за часів Київської Русі, коли хрещення Русі привело до входу Візантійського мистецького простору на терени України. Перекладна література стала складовою культурно-мистецького простору Київської Русі, разом з оригінальною літературою створила фундамент для писемної творчості. Ця література не тільки принесла зразки для наслідування, вона подала багаті сюжети для створення власних творів, а також збагатила церковнослов’янську та староруську мови новими лексемами, фраземами і тропами. Поширенню світового мистецтва в Україні сприяло заснування в 1632 р. Петром Могилою Київської академії, де культивувалися знання латинської, грецької, польської та інших мов; творчість Григорія Сковороди, який активно перекладав античних філософів та поетів: Горація, Овідія, Вергілія, Цицерона та інших; письменників-просвітителів ХІХ ст. — Івана Франка, Лесі Українки, Пантелеймона Куліша, Левка Боровиковського, Степана Руданського, Марка Вовчка, Марка Кропивницького, Володимира Самійленка, Павла Ніщинського. Початок ХХ століття дає нам чудовий переклад Біблії Івана Огієнка, а Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло
Від  упорядника 7
Филипович, Максим Рильський, Юрій Клен ознайомили українського читача зі світовою класикою. Таку ж тенденцію активного ознайомлення українського читача зі світовою літературою продовжили Борис Тен (9.12.1897 — 12.03.1983), Євген Дроб’язко (1.09.1898 — 2.05.1980), Микола Бажан (9.10.1904 — 23.11.1983), Василь Мисик (24.07.1907 — 3.03.1983), Григорій Кочур (17.11.1908 — 15.12.1994), Дмитро Паламарчук (16.08.1914 — 15.11.1998), Микола Лукаш (19.12.1919 — 29.08.1988), Дмитро Білоус (24.04.1920 — 13.10.2004), Євген Сверстюк (13.12.1928 — 1.12.2014), Іван Світличний (20.09.1929 — 25.10.1992), Віктор Коптілов (30.07.1930 — 19.02.2009), Анатолій Перепада (23.08.1935 — 9.06.2008), Василь Стус (6.01.1938 — 4.09.1985), Юрій Покальчук (24.01.1941 — 10.09.2008), Михайло Москаленко (12.06.1948 — 13.02.2006). Найвідомішими українськими перекладачами, що працюють сьогодні, є: Юрій Андрухович, Марія Габлевич, Іван Дзюб, Іван Драч, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Євгенія Кононенко, Дмитро Павличко, Олександр Панасьєв, Максим Стріха, Андрій Содомора, Костянтин Тищенко, Всеволод Ткаченко, Мойсей Фішбейн. Розвиток перекладної справи сприяв і розквітові науки про теорію й практику перекладу. Праці Б. Лепкого, М. Рильського, О. Чередниченка, Р. Зорівчак, М. Стріхи, І. Корунця, Н. Карабана та М. Зимомрі дають теоретичне підґрунтя перекладацькій справі та рекомендації в її реалізації. Світова наука перекладу на сьогодні має ґрунтовний фундамент для розвитку перекладної практики. Її представляють: Н. Д. Арутюнова, Е. В. Падучева, Л. С. Бархударов, Ю. В. Ван ников, А. Вежбицька, С. Влахов, С. Флорин, В. Г. Гак, І. Р. Гальперін, Н. Демурова, К. А. Долинін, Б. Н. Климзо, В. Н. Комісаров, П. Копанєв, Л. К. Латишев, В. В. Левик, Л. К. Левін, Р. Левицький, А. Лілова, З. Д. Львовська, В. Мікушевич, А. Попович, Н. Н. Ревзін, В. Ю. Розенцвейг, А. А. Реформатський, Я. Й. Рецкер, В. Л. Россельс, Г. Г. Сеїдова, Л. Н. Соболєв, С. Н. Сироваткін, А. В. Федоров, Г. В. Чернов, Л. А. Черняховська, К. І. Чуковський, Г. В. Шатков, А. Д. Швейцер, А. Ф. Ширяєв, Austin J., Butrkdmm W., Caifonl J. A., Friedrich P., Gorle’e D. L., Guchman M. M., Hansen K., Hartmann R. R. K., Ivir V., Jager G., Kade O., Koller W., Korunets I. V., Levy I., Neubert A., Nida E. A., Oettwger A. G., Reiss K., Searle J., Stolze R., Swan M., Tommola J., Toury G., Wills W., Winter W. Крім згаданих, варто назвати також таких вітчизняних корифеїв перекладознавства, як Тарас Кияк, Лада Коломієць, Марина Новикова, Віталій Радчук, Олександр Фінкель, Леонід Черноватий, Світлана Швачко, Артур Гудманян, Владислава Демецька, Олександр Ребрій, Степан Ковганюк, Алла Пермінова. «Сьогодні, — як зазначає О. Чередниченко, — нагальним є питання інтенсифікації досліджень проблем усного послідовного та синхронного перекладу з української і на українську мову, так само, як і проблем машинного (автоматичного) перекладу. Нинішній стан речей у галузі українського перекладу вселяє надію, що ці проблеми будуть розв’язані на рівні критеріїв ХХІ ст.» [12: 149]. Запропонована читачеві книга перекладів розкриває могутню силу мистецтва, яке може об’єднати людей незалежно від національностей та поглядів, якщо такі погляди не суперечать гуманістичним ідеям. Важливим є той момент, що сам перекладач та його родина підпали під репресивні методи радянської системи на основі національної належності, і Марк Якович мав нещастя на собі відчути біль втрати рідних, приниження людської гідності, мав можливість побачити цілковите ігнорування людських цінностей, які несла ідеологія комунізму. Переклади Марка Каганцова — не просто влучно відтворені образи, вдало підібрані літературні тропи, це трепетне ставлення до кожної вистражданої долі, що творила цю поезію. Особливість перекладацької діяльності Марка Каганцова полягає в глибинному аналізі тексту першотвору, виділенні та осмисленні мовних засобів стилю, які використовує автор. Перекладач свідомо шукає в російській мові засобів для відображення настроїв твору. Важливо, що Марк Якович перекладає об’єктивну реальність твору, а не власне суб’єктивне враження від нього. До уваги перекладача потрапили твори, які розкривають невтішну реальність і в колах поетичної еліти, яка чи то через страх, чи то через славу забувала про призначення поета.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 8
 Заполярне вітання Я Вам пишу, поет Тичина, З тої далекої землi, Де каторжник ламає спину, Де кров, де пiт, де мозолi. Сваволi ключники проклятi, Вiд миру Божого тайком, Правду, заковану й розп’яту, Замкнули сталiнським замком. Тут марш гримить пiд вашi струни, Вiд стогону земля гуде — ГУЛАГ i сталiнська комуна Живi серця в труну кладе. Вiтайте вашого Сосюру, В змаганнi славте Сатану, Лижiть… Дурiть… Спасайте шкуру… Привiт Миколi Бажану. Уклiн i Рильскому, й Малишку… Прославте сталiнський маршрут — Колючий дрiт, собаки, вишки… Комуна процвiтає тут. Епоха нової споруди, I вугiль з кров’ю, i руда… У зeмлю лiзуть пухлi люди, Зникають в тундрi без слiда. В. Косовський, 1947 р.
 Заполярное приветствие Я Вам пишу, поэт Тычина, Пишу из дальней той земли, Где каторжник ломает спину, Где кровь, где пот, где мозоли. Где Правду ключники проклятые От мира Божьего тайком, Закованную и распятую, Замкнули сталинским замком. Тут марш гремит под ваши струны И стонет лагерный народ. ГУЛАГ со сталинской коммуной Сердца живые в гроб кладёт. Лелейте вашего Сосюру, Вам вместе славить Сатану, Лизать и лгать, спасая шкуру… Привет Миколе Бажану. Поклон и Рыльскому с Малышко… Прославьте сталинский маршрут — Собаки, лагерные вышки… Коммуна процветает тут. Славна эпоха эта тем ли, Что с кровью уголь и руда? В отёках люди лезут в землю И гибнут в тундре без следа. В. Косовский, 1947 г.
Ідеальним можна вважати переклад, що передає зміст поезії не тільки на емоційному рівні, а й на рівні лексичному, в деяких випадках — і на фонетичному. Проте стилістичні, лексичні, фонетичні особливості мов не дозволяють робити рівноцінну поетичну копію, тому мистецтво перекладу передбачає насамперед перевтілення перекладача в особу автора. Кожна поезія для перекладача є роллю, яку він мусить зіграти щиро, бо фальш спостережливий читач відразу запримітить. Проте одну і ту ж роль кожен актор зіграє по-своєму, отже, присутність перекладацького «Я» мусить бути виражена: «…не можна не визнати права на існування Гамлета Олив’є поряд з Гамлетом Мочалова і Гамлета Джона Баррімора після Гамлета Едмунда Кіна або Девіда Гарріка, також не можна apriori й «Гамлету» Штепанека витиснути «Гамлета» Сладєка, «Гамлету» Саудєка затемнити того ж Сладєка, а «Гамлету» Урбанєка перекреслити образ, створенний Саудєком. І як неможливе єдине, раз і назавжди встановлене акторське трактування Гамлета, не може бути і раз назавжди прийнятого перекладацького трактування. Кожна нова інтерпретація по-новому відгукується на творі, і через нього перекладач висловлює своє ставлення до сучасних йому культурно-політичних процесів у своїй країні» [8: 107–108]. Марк Якович — медик за спеціальністю, тривалий час працював на швидкій допомозі, а отже, постійно спілкувався з різними людьми і навчився скрупульозно проникати в найпотаємніші закапелки людської психіки. Таке проникливе бачення людської сутності мусило вплинути і на творчу манеру перекладача. Скажімо, у поезії В. Галети «Де владу держать деспоти, тирани» трагізм ситуації перекладач підсилює словом рани:
Від  упорядника 9
Де владу держать деспоти, тирани Де глухо дзвонять на руках кайдани,
Где всем владеют деспоты, тираны, А у народа — кандалы да раны.
У поезії «Матері» долю сина автор порівнює з гіркою рутою:
І доля сина — жмут гіркої рути — Упала срiблом на твоє волосся…
Проте смак рути нагадує скоріше цибулю чи часник, а квіти її частіше згадуються в українському фольклорі як символ кохання і щастя. За повір’ями древніх слов’ян, квітка рути тільки на Івана Купала на кілька хвилин стає червоною, як і квітка папороті. Дівчина, яка зірвала цю квітку, буде щасливою в коханні. Отож, перекладач традиційно трактує тяжку долю, він порівнює її з травою полину, що теж досить поширена у фольклорі та в народній медицині й відома як гірка трава з особливим запахом. У фольклорі навіть поширений вираз «гіркий запах полину»:
Сыновья доля горечью полыни Рождала серебро твоих волос.
Цікавою з погляду використання фольклорних елементів є поезія Василя Галети «Село. Вечоріє… Сніжинки лапаті». В оригіналі поезії сміх дитячий бринить:
Співають, сміються, танцюють, біжать! Не втримати діток тих дома, щасливих — Вони веселяться! Вони гомонять! І сміх із горбочка луною гучною Несеться, нестримний, бринить у вухах!
У Словнику української мови [10; 1: 236]: Бриніти, -нить, недок. 1) Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); || Дзвінко звучати. Тонкий голосок її…бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго (Мирний, І, 1954, 252); *Образно. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (Гончар, І, 1954, 81); || Дзижчати (про комах). || Дзюрчати (про воду). 2) Яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). 3) Блищати, виблискувати.
У перекладача сміх дитячий, як у російській фольклорній традиції, звенит бубенцами:
Смеются, резвятся, танцуют, бегут! Удержишь ли дома тех деток счастливых — Они веселятся! Шумят и поют! И воздух наполнен безудержным смехом, Несётся, звенит бубенцами в ушах!
У поезії Ярослава Гасюка «На день народження Михайловi Сороцi» слово березень залишається у перекладі незмінним, хоча, згідно з правилами російської мови, мав би звучати як март. Проте для
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 10
збереження гемінації (часткове чи повне повторення кореня, основи або цілого слова для експресивного наснаження думки), яка впливає на сприйняття пейзажної картини в цілому, перекладач залишає його незмінним, акцентуючи, що це місяць пробудження берізок:
Березень... i бiло-бiло...   Березень... И бело-бело... I берези в снi...    И берёзы в сне...
Проте уже в поезії «Етапне» Івана Гончара Марк Каганцов уникає тяжкого гібона (поєднання двох лексем у одному складному, оригінальному слові), розуміючи, що для російськомовного читача така лексема буде чужорідною. Переклад водночас не змінює смислу поезії й передає її напружені емоції так само виразно:
Паровоз прогудiв тужностогно,  Паровоз прогудел тяжким стоном, Душу й тiло обпiк, наче лід.    Душу с телом обжёг, словно лёд.
Іржі Лєвий у праці «Искусство перевода» пише: «Перекладний твір являє собою помісь, гібрид. Переклад — твір не монолитний, це взаємопроникнення, конгломерат двох структур: з одного боку є зміст і формальні особливості оригіналу, с другого — цілий комплекс художніх рис, пов’язаних з мовою перекладача. У творі обидва ці пласти, або, скоріше, взаємодіючі риси, перебувають у постійній напрузі, яка може вилитися в протиріччя» [8: 99]. Читач не відчуває протиріч у перекладах, оскільки Марк Якович не створює конфлікту між засобами вираження поетичних образів. Ці невеликі поетичні реверанси, які допускає перекладач, тільки увиразнюють образ поета. В особливих випадках, як-от у поезії Пантелеймона Василевського «Друговi на волю», М. Каганцов вносить авторські корективи у текст:
Над кожним з нас     Над каждым из нас I повсякчас, —     И по сей час, — Ти вже повiр:      Ты уж поверь, реально весьма: Висить Дамокловим мечем,    Висит, как Дамоклов меч, Якщо не Потьма,     Если не Потьма, То — Сибiр!..      То Колыма!..       Вот о чём речь!
Чи у поезії «Моє кредо» цього ж автора:
Безвiсно десь лежатиму в могилi   Безвестно мне лежать в могиле чёрной Зотлiлим трупом, згаданий — нiким…  Истлевшим трупом и помин не ждать… А Самостiйна, Вiльна та Соборна   А Самостийной, Вольной и Соборной Постане в свiті Велетнем новим!   Пусть возродится Украина-мать!
Допускаючи такі творчі маневри, Марк Каганцов не спотворює манери написання, тобто образу самого поета, водночас і не нав’язуючи читачеві власного літературного «Я». У виданні охоплено великий калейдоскоп українських поетів, тож дуже важливо показати індивідуальний стиль кожного, відтворити манеру написання та спосіб мислення, об’єднати їх єдиною ідеєю гуманізму, любові до України та терпіння за неї. Марку Яковичу довелося перекладати, окрім іншого, й твори жінок-політв’язнів, і потрібно зазначити, що ця поезія у перекладах Марка Каганцова перейнята особливою любов’ю та чуйністю.
Від  упорядника 11
Перекладач намагався передати найтонші емоції, які відчув, читаючи поезію цих знедолених жінок:
На зимньому вiкнi, морозами закутiм,  В оковы зимние мороз окно упрятал В краю, де вiк не розтають снiги,   В краю, где снег не тает никогда, Голубить зiр весняне нiжне чудо —   Но взор ласкают вербные котята. Вербовi котики... Хто їх принiс сюди?  Кто чудо нежное весны принёс сюда?    (Валерія Джулай).    (Валерия Джулай).
Словосполучення «вербные котята» — таке не характерне для російської мови, але поширене в Західній Україні, перекладач зберігає у поезії як свідчення лагідності й м’якості жіночої поезії, як протиставлення ніжних бруньок верби, що асоціюються з кошенятами, зимовим морозам. У поезії Валерії Джулай ці вербові котики
Такi зворушливi в своїм бажаннi жити, В надiї вистоять в морозах Воркути,
У Марка Каганцова вони готові боротися з зимою:
Как трогательно выжить их желание, В морозы выстоять, поспорив с Воркутой.
Перекладач М. Каганцов спробував засобами російської мови цілісно і точно передати поезію, зберігаючи при цьому зміст оригіналу. Цілісність перекладу потрібно розуміти як єдність форми і змісту на новій мовній основі. «Якщо критерієм точності перекладу є тотожність інформації, що повідомляється різними мовами, то цілісним (повноцінним або адекватним) можна визнати лише такий переклад, який передає цю інформацію рівноцінними засобами. Інакше кажучи, на відміну від переказу, переклад повинен передавати не тільки те, що висловлює першотвір, а й те, як це висловлено в ньому. Ця вимога стосується як перекладу тексту в цілому, так і окремих його частин» [9: 7]. Без сумніву, одним із завдань перекладача є передати настрій поезії, який може бути від бурлескно піднесеного до депресивно інфальтивного:
Не говори печальними очима   Не говори печальными глазами те, що не можуть вимовить слова.  то, что словами скажет не любой. Так виникає ніжність самочинна.  Так чувства тихо возникают сами. Так виникає тиша грозова   Такая тишина перед грозой   (Ліна Костенко).    (Лина Костенко).
Образ тихої жертовної любові, створений Ліною Костенко, достовірно переданий у перекладі. Лексеми печальными, чувства, тишина пом’якшують поезію, вказують на зародження почуттів, які є тишиной перед грозой. Зовсім інші емоції передані в поезії «Вічний шмон» Івана Світличного. Настрій перестороги, страху підсилено за допомогою добірки слів із шиплячими, свистячими, проривними приголосними. Слова насторожують не тільки своїм значенням, але й звучанням: шнобель, шакал, шмонали, цензор, кримінал. Завдання перекладача — зберегти напружений настрій тюрми:
Не ті, сержанте, вже шмонали,  Не те, сержант, меня шмонали, Ти проти них шмаркач єси,   Ты против них — сопляк и тля, Спецнатреновані носи   Спецтренировки шнобеля
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 12
Винюхували кримінали,    Вынюхивали криминалы. Редактори — сановні пси,   Редакторы — режима псы, І цензори — старі шакали,   И с ними цензоры — шакалы, Не в заді — в задумах шукали.   Не в заднице — в мозгах искали, А ще й аматори краси    Еще аматоры красы В цивільному…     В гражданском…   ( Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Навіть нечисленні приклади переконують, що перекладач розкрив оригінальність порівняльної стилістики двох мов, яка дає ключ до розуміння фразеологічних зворотів:
Бо що, як скажуть: «Діло темне:  Вдруг скажут: «Тёмное тут дело, І служба йде, й пуста тюрма»   Слать некуда, — тюрьма пуста»   (Іван Світличний).       (Иван Светличный).
Немає долі — є обставини   Нет судьбы — есть обстоятельства. і є дорога до мети,    Есть дорога до мечты. і як тебе на ній обставили,   Коль сумели обскакать тебя, то в цьому винен тільки ти   В том виновен только ты   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Ламаються долі      Ломаются судьбы і люди летять шкереберть.   и люди летят кувырком. І наслідки часто,      Последствия часто, як після дев’ятого валу    как после девятого вала   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
І кожен рубчик, кожен шов.   И каждый рубчик, каждый шов, Штани, труси, матню, холоші.  Штаны, трусы — всё из вещей, Немов — пардон — шукає воші...  Словно, пардон, он ищет вшей, Та чорта пухлого знайшов   Да чёрта лысого нашёл!   (Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Собачий труд — під хвіст собаці  Собачий труд под хвост собакам   (Іван Світличний).      (Иван Светличный).
Експресивно забарвлена лексика підсилює емоційне навантаження в тексті: від почуття жалю й самотності:
Ось і вся моя сім’я    Вот и вся моя семья Тільки свічечка і я     Только свечечка и я Є кому іще світити    Есть кому служить нам светом В цьому православнім світі   В мире православном этом  ( Олександр Смик).     ( Александр Смык).
ніжних інтимних почуттів: І коли оточили сутінки,    И когда окружили сумерки, як на горло накинутий зашморг,   Мне на горло накинув петлю,
Від  упорядника 13
пригадалися Ваші рученьки,   Мне припомнились Ваши рученьки, без яких помирати жаско   Ведь до смерти я Вас люблю     (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
до інтонації сарказму:
Ще вчора він слова точив мені медові,   Еще вчера он, заливаясь соловьём, І стільки приязні було в облесній мові!   Лил мёд симпатии мне льстивым языком! Та утиральничок скрашав    Но утиральничек сказал     поважну стать.     о важной штуке: Він бачить наперед годину злої страти,  Заранее он знал час казни злой, А руки прийдеться від крові одмивать,   От крови отмывать придется руки Тож ліпше рушника напохваті держати  И лучше, чтобы было полотенце под рукой      (Микола Зеров).     ( Николай Зеров).
Для створення картини душевного конфлікту лексема солнышко, так часто вживана у дитячих казках і піснях з суто позитивним навантаженням, у контексті передбачає створення негативної ситуації:
Я не вірю, що сонячне колесо   Я не верю, что солнышко Вам и мне нам світитиме в різні вікна,   Светит в разные окна. і не можу стояти осторонь,   Не могу стоять от Вас в стороне, коли треба назустріч бігти   Я бегу к Вам, хочу быть около      (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Особливий інтерес для читача становить порівняльна стилістика, яка виходить за межі літературної мови й сягає кордонів табірного жаргону, що дає можливість перейнятися атмосферою ГУЛАГівського життя:
І нас на понт беруть даремне?    Зря нас на понт берут умело (Іван Світличний).     (Иван Светличный).
Мене вкриває з головою    Меня накрыло с головою. «ШИЗО» — аїдовий підвал   « ШИЗО» — аидовый подвал      (Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
І як ім’я, батьками дане,    Мне имя дал отец когда-то. Перечеркнули з краю в край   Его похерив невзначай, Та на поношені жупани    Мне на поношенность бушлата Нашили латку…     Нашили латку...       (Василь Галета).     ( Василий Галета).
Стою — як мати народила:   Стою — в чём мать меня родила: Без трусиків, без панталон,   Без трусиков, без панталон. Точнісінько, як Аполлон    Точнёхонько, как Аполлон, Безличний. А сержант без мила   Безликий. А сержант без мыла Поліз у рот, у афедрон    Полез мне в рот и афедрон      (Іван Світличний).     ( Иван Светличный).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 14
Перекладач прагне зберегти поетичні ситуації, в яких емоційний пік досягається антонімічними парадигмами, «які виконують оцінно-описову функцію, що дає змогу авторові створити контрастну характеристику персонажів, процесів, дій, відтворити складність та суперечність зображуваних явищ, передати суперечливу сутність почуттів і думок ліричного героя» [1, 7]:
Все колись має статись    Всё сможешь когда-нибудь сам Щоб себе осягти     Чтоб разобраться в себе Треба в небо піднятись    Нужно взлететь к небесам Треба з неба зійти    Нужно спуститься с небес              (Олександр Смик).    (Александр Смык).
Однією з особливостей феномену поезії політв’язнів є загострення естетичної чутливості. Емоції, почуття, які залежать від внутрішнього стану, передаються барвами, що репрезентують психологічний стан ліричного героя:
Жовта камера, жовті стіни,   Желтая камера, желтые стены, Жовта лампа і жовті сни.   Желтая лампа и желтые сны. Жовкне пам’ять про білі тіні   Вянет память про белые тени І зелені вітри весни    И зелёные ветры весны             (Євген Сверстюк).    (Евгений Сверстюк).
Особливий спосіб пізнання дійсності поетом, який проявляється в тісному взаємозв’язку мислення й чуттєвості, вразливості митця, подає нам спотвореними обличчя фанатиків радянського режиму:
Лиця квадратові,     Лица квадратны, Шалики червоні     Шали красны           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Перекладач влучно передає метафори як ніжної лірики Олександра Олеся, так і патріотичної та громадянської лірики Ірини Сеник:
Сміються, плачуть солов’ї   Смеются — плачут соловьи. І б’ють піснями в груди    Бьют песнями в грудь людям...          (Олександр Олесь).    (Александр Олесь).
А по серцях наших    Мчатся по нашим Копитами коні,     Сердцам скакуны. А по серцях наших    По нашим сердцам Копита, копита     Копыта, копыта           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Поезія середини та кінця ХХ століття — огниста інвектива. Відкрита душа поета оголює лезо свого болю. Іноді інвектива сповнена гніву та різкого осуду: Це кати Шевченка,    Палачи Шевченко, Курбаса, Косинки.     Косынки и Курбаса Це тавром на лицях    Клеймом на их лицах Їх ганебні вчинки     Позорные ужасы           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Від  упорядника 15
Іноді вона є виявом крайньої неповаги й ненависті до об’єкта сатири:
Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пройнялось моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь. Я є добро, а ти — труха і тлінь, а спільне в нас — що в’язні ми обоє дверей обабоки. Ти — там, я — тут. Нас порізнили мури, як статут                       (Василь Стус).
Неужто народился ты на свет, Чтоб в камеру заглядывать мою? И интереса к жизни своей нет? Дорогу жизни уж познал свою В том страшном, люциферовском труде, Где никуда от мук людских не деться? Стоишь ты в моей скорби и беде, Своим несчастьем полнишь моё сердце больное. Ты же меня вдвое несчастнее. Я – сам. А ты — лишь тень. Я есть добро, а ты — труха и тлен, а общее у нас, что мы заключены с тобою дверями с двух сторон. Я – здесь, ты — там. За разными стенами, как устав                      (Василий Стус).
Марк Каганцов — перекладач, який постійно відчуває тонкий, але міцний зв’язок між деталлю і цілим, між окремим словом і всім твором. Митець розуміє, що для повноцінного сучасного перекладу замало передати тему, ідею і загальний колорит, потрібно зуміти відтворити ступінь емоційної напруги поезії, «щоб енергійний, бойовий заклик не було підмінено млявим прекраснодушним побажанням, щоб хвиля пристрасті, яка нуртує в рядках першотвору, не розсипалася елегійними бризками в перекладі» [7: 79]. Важливим художнім прийомом для створення певної атмосфери в поезії є звукоповтор, який виражається через асонанс та алітерацію:
І небо чорне,     И небо черное, Як в ночі горище,    Как по ночам чердак, І методично механічний сич   И методично сыч, как заводной, Кричить у хащах    Кричит, как в дебрях   ( Ярослав Лесів).      ( Ярослав Лесив).
Використано також повторення слів для підсилення емоційного навантаження. У поезії В. І. Косовського «Менi не жаль тебе, не жаль» п’ять разів слово тужив підсилює емоції поета. У перекладі такі повтори збережені, оскільки є важливою складовою емоційного навантаження поезії:
Менi не жаль тебе, не жаль, Моя скорбото i печаль. Я все життя з тобою жив, Чекав свободи i тужив. Тужив на березi рiки, Тужив, що марно йдуть роки, Тужив на полi i в лiсах, Тужив очима в небесах, Тужив на Пiвночi в снiгу, У заметiлi i в пургу.
Нет, мне не жаль тебя, не жаль, Моя кручина и печаль. С тобою я всю жизнь прожил, Желал свободы и тужил. Тужил на берегу реки, Тужил, что годы так тяжки, Тужил на поле и в лесах, Тужил глазами в небесах, Тужил на Севере в снегу, Тужил в метели и в пургу.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 16
У поезії «Мойсей євреїв сорок лiт» В. І. Косовський, щоб дати вичерпне пояснення вчинку Мойсея, акцентує увагу на підрядному сполучнику мети щоб. Перекладач зберігає цей повтор, розуміючи актуальність подібних акцентів:
Мойсей євреїв сорок лiт Водив в пiсках пустинi, Щоб обновить єврейский рiд, Щоб раб в дорозi згинув. Щоб в «обiтованiй землi» Рабом не було чути, А тi, що виростуть, малi, Були душой розкутi. Чекає й нас та боротьба За дух святий в народi. Щоб на шляху лишить раба У мандрах до свободи.
У перекладах М. Каганцов намагається зберегти таку риторичну фігуру, як риторичне запитання. Питаннями, які ставляться не для отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення очевидної думки, автор привертає увагу до духовного падіння людини у цьому суспільстві:
Ми повнiстю не знаєм, як жили —   Мы полностью не знаем, как мы жили — Яка в нас глибина духовного падiння,   Какая глубина духовного паденья, Як близько вже до пропастi прийшли,   Как близко мы над пропастью ходили, Яку отруту й бруд пустили в поколiння  Какой мы страшный яд впустили в поколенья            (Володимир Косовський).    (Владимир Косовский).
Одним із найважчих завдань перекладача є дотримання розміру поезії, адже іноді саме в цьому приховується його основний зміст. Скажімо, поезія В. Ф. Галети «Нема ні Кобзаря, ні кобзи» шевченківської тематики. Дотримання Шевченкової лексики та Шевченкового вірша — основне завдання перекладача, оскільки самим зверненням до твору автор підкреслює зв’язок двох великих епох, коли Україна потерпала від одного ворога — російського імперіалізму, в різних формах і вираженнях:
Нема ні Кобзаря, ні кобзи —   Нет ни Кобзаря, ни кобзы — Внуки поламали…    Внуки поломали... Та могили їх високі    Их высокие могилы Давно розорали…    Давно распахали. Ніхто тепер не покаже   Никто нынче не покажет Шляху печенігів,    Пути печенегов, Ніхто дітям не розкаже,   Никто детям не расскажет, Як горів Чернігів…    Как горел Чернигов...
При перекладі сонету потрібно дотримуватися чотирнадцяти рядків п’ятистопного чи шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням і двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування. Сонет дисциплінує поета і перекладача, адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими — точними й дзвінкими, рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих самих слів:
Моисей евреев сорок лет По пескам пустыни вел вперёд, Чтоб рабов дороге сгинул след, Чтоб к свободе возродить народ. Чтоб в «земле обетованной» он Позабыл дух рабства прежний свой. Чтобы те, кто был в пути рождён, Были все с раскованной душой. Ждёт и нас такая же борьба, Чтобы дух святой воскрес в народе, Чтоб в пути изжить в себе раба В долгом путешествии к свободе.
Від  упорядника 17
Тайга курилась хвойними димами, журилась пісня і скиглили пили, літали думки на поріг до мами, і хтось в сльозах просився до могили. Губили зорі різьблені сніжинки, вовки на місяць вили з голодухи... І появлялись на узліссі духи замучених дівчаток з України     (Роман Петрів).
Чотиристопний хорей, найпоширеніший в українській ліриці, може використовуватись і в поезії, далекій від ліричних настроїв. Марш, котрий відчеканює чотиристопний хорей, створює атмосферу непереможної ходьби смерті ГУЛАГом. Отже, тут збереження розміру вірша є надзвичайно важливим для відтворення атмосфери, в якій перебуває поет.
Бiлi, бiлi, задубiлi, Нi шматиночки на тiлi, А барак — труна. Дошка в дошку — нi щiлини. З десять кубикiв ялини, А труна одна. Лежать рiвно, штабелями, Наче знятi з пилорами, Мерзлi горбилi.    ( Роман Петрів).
Інколи в своїх перекладах М. Каганцов не дотримується звукової організації твору: структури строфи, схеми римування тощо. Проте, як зазначає М. Венгренівська, «порушення формального боку при перекладі заради суттєвого, заради збереження поетичного змісту твору не розцінюється як деформація, а як перевираження твору в інших мовних формах» [2].
У товариша теж очі карі, Очі теж у задумі й журбі. Прийди, сядь на брудні мої нари, Поговорим про волю собі. Пригадаєм, в минуле поринем — Хто із друзів загинув коли. Поговорим, як нашу Вкраїну На колючих дротах розп’яли (Іван Паламарчук).              (Иван Паламарчук).
Представлені у книзі твори охоплюють один із найтрагічніших періодів розвитку української поезії. Сподіваємося, запропонована поезія збагатить сучасного російськомовного читача, дасть цілісну уяву про становище творчої української інтелігенції радянського періоду. Видання книги є значним поступом у сфері мистецтва перекладу. Інтелектуальний доробок української нації потрібно донести до світового читача. Відрадно наголосити, що популяризацією української літератури захопився мешканець Далекого Сходу, єврей за національністю — Марк Якович Каганцов.
Тайга курилась хвойными дымами, скорбела песня и скулили пилы, летели мысли на крылечко к маме, а кто в слезах молил себе могилы. Летели с неба звёздочки-снежинки, на месяц выли волки с голодухи... И появлялись на опушке духи — погибшие девчата-украинки                  (Роман Петрив).
Побелели, задубели, Нет ни лоскутка на теле, Гроб — теперь их дом. Доска в доску — нет ни щели. Десять кубометров ели. Все лежат в одном. Мёрзлыми рядами, ровно, С пилорамы сняты словно, Горбылём лежат.    ( Роман Петрив).
Мой товарищ старый тоже кареглаз, И глаза его полны тоски и боли. Ты ко мне на нары грязные залазь, Потолкуем меж собою мы о воле. Помянём погибших в страшную годину, Позабыть друзей сумеем мы едва ли. Потолкуем, как родную Украину На колючих проводах распяли.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 18
«Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями», — писав Іван Франко у 1899 році. У складний час суспільно-політичних змін в Україні «золотий міст розуміння» потрібно будувати знову, і починати варто зі свого берега, даючи можливість зрозуміти: ми відкриті до спілкування, ми готові до обміну, ми хочемо, щоб нас чули. Чули не тільки наші пісні, а й наші болі.
Список використаної літератури 1. Бобух Н. М. Антоніми в українській поетичній мові : моногр. / Н. М. Бобух. — Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2007. — 321 с. 2. Венгренівська М. Поетичні твори Тараса Шевченка в перекладах французькою мовою [Електронний ресурс] / М. Венгренівська, А. Гнатюк. — Режим доступу : http://1576.ua/uploads/ files/6080/Vengrynivska_Gnatjuk_1576.ua.txt] 3. Дроздовський Д. Переклад у ХХІ столітті: місія нездійсненна? [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — Режим доступу : http://litakcent.com/2009/03/12/pereklad-u-hhi-stolitti-misijanezdijsnenna/ 4. Дроздовський Д. Борець із трафаретністю [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — . Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/37727 5. Егорова К. Размышления о переводах Библии [Елект ронний ресурс] / Егорова Кира. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 6. Когган Д. Перевод Библии со времен ранней Церкви до наших дней [Елект ронний ресурс] / Дональд Когган. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 7. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. Коптілов. — К. : Вид-во Київського ун-ту, 1971. — 132 с. 8. Левый И. Искусство перевода / Иржи Левый; [пер. с чешс. и предисл. Вл. Россельса]. — М. : Прогресс, 1974. — 398 с. 9. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Я. Рецкер. — М. : Международные отношения, 1974. — 216 с. 10. Словник української мови: [у 11-ти т.] / [НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні]. — К. : Наукова думка, 1970. — Т.1. — 800 c. 11. Словник тропів і стилістичних фігур / [автор-укладач В. Ф. Святовець]. — К. : ВЦ «Академія», 2011. — 176 с. 12. Чередниченко О. І. Про мову і переклад / О. Чередниченко. — К. : Либідь, 2007. — 248 с.
           От составителя 19
Îò ñîñòàâèòåëÿ
Всем, чей след затерялся за колючей проволокой ГУЛАГа. Всем, кто нашел себя в зоне ГУЛАГа. Всем, чьи души и до сих пор бродят по просторам ГУЛАГа. И моему отцу, который 16 лет скитался снегами ГУЛАГа и вернулся, чтобы рассказать про всех тех, для кого промерзлая земля архипелага ГУЛАГ стала последним пристанищем, .
Я любил вас всех, но больше всего любил Украину. Наверное, в этом и есть та самая тяжкая вина моя. Степан Галябарда
С детства помню те редкие праздники, когда в нашей хате или в хате семьи Петрин из Старого Самбора, Витеров из Комарно собирались папины друзья — политзаключенные. Вспоминали тех, кто не дожил до этого дня, кого хоронили на Воркуте, Колиме, в Мордовии. Как в Шевченковской «Тризне»:
Обет исполняя, друзья собрались, И «вечную память» пропели собором, Отправили тризну — и все разошлись.
С годами столы пустели, и вот пришло то время, когда из отцовских друзей остались единицы: больные, беспомощные и никому не нужные, даже свободной и соборной… Степан Петраш, Владимир Караташ, Владимир Леськив, Степан Дидух, Владимир Васюта. Первым умер Владимир Сорокалит, за ним Петр Клепей, Елена Антонив, Юлий Федынишин, потом — Иван Петрина, Михаил Витер, Вениамин Дужинский, Андрей Патрус-Карпатский, Ярослав Гасюк, Иван Кандыба, Владимир Скиба, Михаил Зеленчук, Афанасийс Заливаха, Иван Гель, Михаил Горинь, Роман Петрив… Все были большими мечтателями, большими идеалистами, просто большими людьми своей Украины. Они смогли
Без малодушной укоризны Пройти мытарства трудной жизни, Измерять пропасти страстей, Понять на деле жизнь людей, Прочесть все черные страницы, Все беззаконные дела… И сохранить полёт орла И сердце чистой голубицы!    (Т. Шевченко «Тризна»).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 20
Появление в украинской литературе советского времени большого количества поэтов-политзаключенных и сегодня остается актуальным вопросом для исследователей. Период чумного советского средневековья, период бериевской инквизиции, охоты на ведьм, репрессий, страха, недоверия породил расцвет одного из самых прекрасных искусств — высокой «готической» поэзии, поэзии, которая была единственной связью между чистой мечтой и невыносимыми буднями политзаключенных. Эмоциональность украинца, его свободомыслие и свободолюбие, преклонение перед величием Кобзаря, самопожертвование и побратимство, ненависть ко лжи и дурости — вот что дало силу прорасти и дать плоды терновой проволоке ГУЛАГа. Не все из представленных в книге поэтов посетили «сталинские санатории», но каждый из них ощутил смрадное дыхание из пасти личной гиены вождя народов, каждый имел в своей поэзии зерно свободы и любви, любви не только к своему измученному репрессиями народу, но и ко всем изнуренным московской империалистической системой народам. Сегодня эта гиена опять проснулась, и мы — украинцы, русские, евреи, поляки... — не должны допустить появления новой плеяды политзаключенных, новых ГУЛАГов, новых «строек века», каналов и магистралей, проложенных телами зеков. Мы не должны допустить новой «поэзии из-за решетки». Наше задание — посредством мысли, мечты, слова украинских узников совести раскрыть душу украинца, не имеющую ничего общего с теми ярлыками, которые до сих пор навешивают соседи. Вопрос популяризации украинского слова особенно актуально звучит сегодня, когда Украина входит в культурное пространство Старого света с его богатой культурой и традициями и на достойном уровне должна представить свои достижения мировому сообществу. Поэзия украинских политзаключенных поособенному звучит на русском языке в нынешнее время, когда на многовековые ценности украинского народа посягает имперская рука Москвы. Осознание демократическим мировым сообществом опасности таких притязаний, поддержка миром гуманистических идей одного государства означает защиту гуманизма в мире. Собственно, перевод украинской поэзии на русский язык евреем Марком Каганцовым подтверждает, что демократический мир держится вместе и противостоит имперскому вождизму: явному или скрытому, сталинскому или путинскому. Понимание миром украинской философской мысли, эволюции традиций, путей истории и борьбы Украины, а значит, и ее понимание миром возможны лишь при условии донесения этому миру произведений украинской письменности, что реально только в случае профессионального перевода. «Переводы современной украинской литературы на языки мира (Ю. Андруховича, Т. Прохасько, А. Ирванца и других) носят спорадический и единичный характер, фактически никак не влияя на общую тенденцию» [3]. Белым пятном для мирового читателя остается на сегодня литературное наследие поэтов сталинских лагерей. Если судьбы политзаключенных, методы репрессий, имперские амбиции Сталина и Брежнева мировая общественность увидела через произведения В. Аксенова, А. Белинкова, Л. Бородина, И. Бродского, Г. Владимова, В. Войновича, А. Галича, А. Синявского, В. Шаламова, А. Солженицына, выступления А. Сахарова, В. Новодворской, то состояние поэтической украинской души, заточенной в стенах ГУЛАГа, остается до сих пор неизвестным для мирового читателя, что порождает многочисленные инсинуации со стороны промосковской агитационной машины. Популяризация переводов украинских борцов за свободу и независимость Украины должна опровергнуть фобии русских про страшных бандеровцев, которые ненавидят все русское. Украинцы никогда не выступали против русского языка, не называли его «наречием», как и никогда не были против российской культуры, ведь и она подвергалась репрессиям сталинской системы. Эти люди жили возрождением своей культуры, которую не хотели нивелировать в котле советской соцреалистической каши, и репрезентировали украинскую поэзию как самобытное и неповторимое явление мирового искусства. Предлагаемая книга — первая попытка системной подачи поэзии украинских политзаключенных для русскоязычного читателя, это попытка прорыва в информационное пространство России с
           От составителя 21
ее односторонней трактовкой событий, касающихся украинского освободительного движения, представляемое российской властью как националистическое. Распространение поэзии украинских борцов за свободу Украины необходимо для понимания всей мировой общественностью, что действиями украинцев руководила не ненависть к чужому языку, культуре, другому народу, а любовь к своей земле. Свидетельством этого является поэтическое творчество представленных в книге поэтов. Свои самые интимные переживания Борис Бобинский описывал по-русски:
Эфирный запах, йодная вонь — Вот импульсы свежей темы, Рявкай хроническим кашлем гармонь В тощих лапах Богемы! И пусть трибуной вопят слова Надменностью фраз и слога! Да здравствуют ритмики дерзкой права, Души обнаженной тревога!
Или:
Поверьте, я никогда не любил, Но много слышал об этом. И как всегда впечатлительным был, И как всегда — поэтом. И сколько грязи в любви было там, Сколько наслоенной пыли! Что я решил не любить сам, И чтоб меня не любили     (Из стихотворения «Автоанамнез»).
Дмитрий Паламарчук — воин ОУН-УПА, работал как литературный переводчик, переводил стихотворения русских, белорусских, польских, французских, английских поэтов, в том числе В. Брюсова, М. Танка, П. Глебки, А. Мицкевича, Ю. Тувима, Г. Гейне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Его перу принадлежит и полный перевод сонетов Шекспира. Писатель участвовал в работе над «Антологией белорусской поэзии», перевел романы Г. Уэльса «Война миров» и «Остров доктора Моро», роман Г. Флобера «Саламбо» и др. Григорий Кочур — ученик Н. Зерова, соратник М. Рыльского. В Интинских лагерях переводил, писал стихи, изучал с помощью узников новые языки, в том числе эстонский, латвийский, армянский, грузинский, приобщал к этому друзей… Сколько он знал языков? «Сам Кочур, которому, по словам сына, однажды надоело отвечать на этот, как он считал, «саморекламный» вопрос, сел за «список», насчитал 31 язык и категорически запретил поднимать эту тему в дальнейшем. Кочуровские переводы охватывают 26 столетий, начиная от древнегреческой эпохи и вплоть до ХХ ст., три континента (Европу, Америку и Азию), около 30 литератур» [4]. А Роман Петрив впервые полностью перевел на русский поэму Ивана Франко «Моисей». Книга представляет поэзию политзаключенных разных поколений: от Павла Грабовского — украинского поэта-лирика, публициста, переводчика, яркого представителя украинской интеллигенции, который в условиях самодержавной Российской империи вел постоянную борьбу за национальную свободу Украины, Николая Зерова — украинского поэта, литературоведа, лидера «неоклассиков» и переводчика античной поэзии, расстрелянного в поселке Сандармох 3 ноября 1937 года, до поэтов ОУН-УПА, поэтов-шестидесятников, семидесятников.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 22
Хотелось бы верить, что эта книга дойдет до детей и внуков украинских узников, которые в связи с жизненными обстоятельствами остались на Дальнем Востоке России и живут в ее информационном пространстве. Еще поэзия украинских политзаключенных по-новому раскроет страницы истории Украины всем россиянам, имеющим часто недостоверные знания о периоде политических репрессий в СССР, а также мировому читателю, который сможет познакомиться с поэтическим наследием Украины и через творчество украинских поэтов-узников, их биографии. Особенно актуальным становится выход этой книги во время необъявленной войны России против Украины. Переубеждать сторонников «собирателей русских земель» мы не намерены, прекрасно понимая, что успеха не дождемся, но пробудить хотя бы сомнение у обычных российских граждан относительно пропаганды, которую ведет российское правительство против Украины, — мы должны. Так обустроен мир, что человек стремится поделиться своими знаниями, достижениями, переживаниями и размышлениями. Каждый нуждается в слушателе. Достижения человеческие стают безрезультат ными, если они неизвестны; идеи не реализованы, когда они не услышаны, а лучшие чувства не нужны, если они не разделены. «Вечно блуждая в поисках ответов на свои вопросы, человек вдруг постигает какую-то истину. Эту истину необходимо рассказать другим людям, чтобы вместе идти к высшему идеалу, вместе радоваться знаниям» [5]. Культурными достижениями стремятся поделиться не только личности, но и нации, народы, государства. Культурное развитие любой страны предусматривает ее сосуществование и взаимодействие со всеми государствами мира, черпание от них культурно-эстетических ценностей. Чем выше культурно-эстетический уровень страны, тем настойчивее она будет популяризовать свои достижения в мире и знакомить своих граждан с культурой других народов. Такое межкультурное общение ведется прежде всего с помощью искусства профессионального перевода. Профессиональный перевод — вторая, после владения языком оригинала, возможность глубокого познания мудрости других народов. Неточности перевода иногда становятся предметом споров через тысячелетия. Перевод всегда выполнял две важнейшие функции: приобщение мировой культуры к национальной и утверждение стилево-стилистической силы своего языка. Без переводческой работы разные части мира так навсегда и остались бы глухими друг к другу, ведь миф о Вавилонской башне — это мифпредостережение, история о наказании человечества за его заложенное на самых глубоких уровнях генокода желание приравнять себя Богу, а то и превысить Его. От этого тотального греха и возникла необходимость толкований с одного языка на другой [3]. Искусство перевода требует досконального владения языком, восприятия мелодики слова и звука, артистического перевоплощения в образ автора, прочувствования переводчиком эмоций художника, погружение в переживания и видение автора. Дональд Когган об искусстве перевода Библии писал: «В переводческой работе должны объединиться в святом союзе вера и наука. Усилия этого союза становятся приношением Богу: приношением молитвы — поскольку переводчик и перевод целиком зависят от Духа истины; приношением ума — благоговением перед старым и открытостью новому — да будут точность и простота путеводной звездой на этом пути; приношением чувств — чувства прекрасного, дающего возможность видеть и передавать великолепие Книги. Трижды блаженны те, кто работает так» [6]. Не только Библия, но и другие книги должны быть донесены читателю точно и просто, то есть понятно. Доступ к мировому искусству Украина получила еще во времена Киевской Руси, когда крещение Руси открыло двери Византийской культуре на территорию Украины. Переводная литература стала составной частью культурно-художественного пространства Киевской Руси, которая вместе с оригинальной литературой создала фундамент для письменного творчества. Эта литература не только принесла примеры для наследования, она предоставила богатые сюжеты для создания собственных произведений, а также обогатила церковнославянский и старорусский языки новыми лексемами,
           От составителя 23
фраземами и тропами. Распространению мирового искусства в Украине способствовало основание в 1632 году Петром Могилой Киевской академии, где культивировались знания латинского, греческого, польского и других языков; творчество Григория Сковороды, активно переводившего античных философов и поэтов: Горация, Овидия, Вергилия, Цицерона и других; писателей-просветителей ХІХ ст. — Ивана Франко, Леси Украинки, Пантелеймона Кулиша, Льва Боровиковского, Степана Руданского, Марка Вовчка, Марка Кропивницкого, Владимира Самойленко, Павла Нищинского. Начало ХХ ст. дает нам чудесный перевод Библии Ивана Огиенко, а Николай Зеров, Михаил Драй-Хмара, Павел Филипович, Максим Рыльский, Юрий Клен познакомили украинского читателя с мировой классикой. Тенденцию активного ознакомления украинского читателя с мировой литературой продолжили Борис Тен (9.12.1897 – 12.03.1983), Евгений Дробязко (1.09.1898 – 2.05.1980), Николай Бажан (9.10.1904 – 23.11.1983), Василий Мысик (24.07.1907 – 3.03.1983), Григорий Кочур (17.11.1908 – 15.12.1994), Дмитрий Паламарчук (16.08.1914 – 15.11.1998), Николай Лукаш (19.12.1919 – 29.08.1988), Дмитрий Белоус (24.04.1920 – 13.10.2004), Евгений Сверстюк (13.12.1928 – 1.12.2014), Иван Светличный (20.09.1929 – 25.10.1992), Виктор Коптилов (30.07.1930 – 19.02.2009), Анатолий Перепада (23.08.1935 – 9.06.2008), Василий Стус (6.01.1938 – 4.09.1985), Юрий Покальчук (24.01.1941 – 10.09.2008), Михаил Москаленко (12.06.1948 – 13.02.2006). Самые известные современные украинские переводчики: Юрий Андрухович, Мария Габлевич, Иван Дзюб, Иван Драч, Сергей Жадан, Александр Ирванец, Евгения Кононенко, Дмитрий Павлычко, Александр Панасьев, Максим Стриха, Андрей Содомора, Константин Тищенко, Всеволод Ткаченко, Моисей Фишбейн. Развитие переводческого дела способствовало и развитию науки о теории и практике перевода. Работы Б. Лепкого, М. Рыльского, А. Чередниченко, Р. Зоривчак, М. Стрихи, И. Корунца, Н. Карабана и М. Зимомри дают теоретическую базу переводческому делу и рекомендации в его реализации. Мировая наука перевода сегодня имеет основательный фундамент для развития переводческой практики. Её представляют: Н. Д. Арутюнова, Е. В. Падучева, Л. С. Бархударов, Ю. В. Ванников, А. Вежбицкая, Влахов С., С. Флорин, В. Г. Гак, И. Р. Гальперин, Н. Демурова, К. А. Долинин, Б. Н. Климзо, В. Н. Комиссаров, П. Копанев, Л. К. Латишев, В. В. Левик, Л. К. Левин, Р. Левицкий, А. Лилова, З. Д. Львовская, В. Микушевич, А. Попович, Н. Н. Ревзин, В. Ю. Розенцвейг, А. А. Реформатский, Я. И. Рецкер, В. Л. Россельс, Г. Г. Сеидова, Л. Н. Соболев, С. Н. Сыроваткин, А. В. Федоров, Г. В. Чернов, Л. А. Черняховская, К. И. Чуковский, Г. В. Шатков, А. Д. Швейцер, А. Ф. Ширяев, Austin J., Butrkdmm W., Caifonl J. A., Friedrich P., Gorle’e D. L., Guchman M. M., Hansen K., Hartmann R. R. K., Ivir V., Jager G., Kade O., Koller W., Korunets I. V., Levy I., Neubert A., Nida E. A., Oettwger A. G., Reiss K., Searle J., Stolze R., Swan M., Tommola J., Toury G., Wills W., Winter W. Кроме перечисленных, стоит назвать и таких отечественных корифеев переводоведения, как Тарас Кияк, Лада Коломиец, Марина Новикова, Виталий Радчук, Александр Финкель, Леонид Черноватый, Светлана Швачко, Артур Гудманян, Владислава Демецкая, Александр Ребрий, Степан Ковганюк, Алла Перминова. «Сегодня, — как отмечает А. Чередниченко, — насущным является вопрос интенсификации исследований проблем устного последовательного и синхронного перевода с украинского и на украинский язык, как и проблем машинного (автоматического) перевода. Сегодняшнее состояние дел в области украинского перевода вселяет надежду, что эти проблемы будут решены на уровне критериев ХХІ ст.» [12: 149]. Книга переводов, предложенная читателю, раскрывает могучую силу искусства, способного объединить людей независимо от национальностей и взглядов, если, конечно, эти взгляды не противоречат гуманистическим идеям. Важным является момент, что сам Марк Каганцов и его семья подверглись репрессиям советской системы из-за национальной принадлежности, и он имел несчастье на себе ощутить боль потери родных, унижение человеческого достоинства, видел полное игнорирование человеческих ценностей, которое воплощала идеология коммунизма. Переводы Марка Яковлевича — не просто точное воспроизведение образов, удачный подбор литературных тропов, это трепетное отношение к каждой обездоленной судьбе, которая творила эту поэзию.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 24
Особенность переводческой деятельности Марка Каганцова состоит в глубоком анализе текста первоисточника, выделении и осмыслении языковых средств стиля, используемых автором. Переводчик сознательно ищет в русском языке средства для отображения настроения произведения. Немаловажно и то, что Марк Яковлевич переводит объективную реальность произведения, а не своё субъективное впечатление от него. В поле зрения переводчика попали произведения, раскрывающие неутешительную реальность и в кругах поэтической элиты, которая или от страха, или из-за славы забывала о назначении поэта.
 Заполярне вітання     Заполярное приветствие Я Вам пишу, поет Тичина,   Я Вам пишу, поэт Тычина, З тої далекої землi,    Пишу из дальней той земли, Де каторжник ламає спину,   Где каторжник ломает спину, Де кров, де пiт, де мозолi.   Где кровь, где пот, где мозоли. Сваволi ключники проклятi,   Где Правду ключники проклятые Вiд миру Божого тайком,   От мира Божьего тайком, Правду, заковану й розп’яту,   Закованную и распятую, Замкнули сталiнським замком.   Замкнули сталинским замком. Тут марш гримить пiд вашi струни,  Тут марш гремит под ваши струны Вiд стогону земля гуде —    И стонет лагерный народ. ГУЛАГ i сталiнська комуна   ГУЛАГ со сталинской коммуной Живi серця в труну кладе.   Сердца живые в гроб кладёт. Вiтайте вашого Сосюру,    Лелейте вашего Сосюру, В змаганнi славте Сатану,   Вам вместе славить Сатану, Лижiть…Дурiть…Спасайте шкуру…  Лизать и лгать, спасая шкуру… Привiт Миколi Бажану.    Привет Миколе Бажану. Уклiн i Рильскому, й Малишку…   Поклон и Рыльскому с Малышко… Прославте сталiнський маршрут —  Прославьте сталинский маршрут — Колючий дрiт, собаки, вишки…   Собаки, лагерные вышки… Комуна процвiтає тут.    Коммуна процветает тут. Епоха нової споруди,    Славна эпоха эта тем ли, I вугiль з кров’ю, i руда…    Что с кровью уголь и руда? У зeмлю лiзуть пухлi люди,   Люди опухшие лезут в землю Зникають в тундрi без слiда.   И гибнут в тундре без следа.   (В. Косовський, 1947 р.)    (В. Косовский, 1947 г.)          Идеальным можно считать перевод, передающий содержание стихотворения не только на эмоциональном уровне, но и на уровне лексическом, а в некоторых случаях — и на фонетическом. Однако стилистические, лексические, фонетические особенности языков не позволяют делать равноценную поэтическую копию, поэтому искусство перевода предусматривает прежде всего перевоплощение переводчика в личность автора. Каждое стихотворение для переводчика является ролью, которую он должен сыграть искренне, ведь фальшь наблюдательный читатель сразу заметит. Одну и ту же роль, однако, каждый актер сыграет по-своему, поэтому обязательно должно присутствовать «я» переводчика: «…нельзя отрицать права на существование Гамлета Оливье рядом с Гамлетом Мочалова и Гамлета Джона Барримора, после Гамлета Эдмунда Кина или Дэвида Гаррика, также нельзя apriori и «Гамлету» Штепанека вытеснить «Гамлета» Сладека, «Гамлету» Саудека затмить того же Сладека, а «Гамлету» Урбанека перечеркнуть образ, созданный Саудеком. И как невозможна единая, раз навсегда установленная актерская трактовка Гамлета, не может быть и раз навсегда принятой переводческой трактовки. Каждая новая интерпретация по-новому открывает произведение, и через нее переводчик
           От составителя 25
выражает собственное отношение к современным ему культурно-политическим процессам в своей стране» [8: 107–108]. Марк Яковлевич — медик по специальности, долгие годы отдал работе на скорой помощи, а значит, постоянно общался с разными людьми и научился проникать в самые сокровенные уголки человеческой психики. Такое проникновенное видение человеческой сущности не могло не повлиять и на его творческую манеру. К примеру, в стихотворении В. Галеты «Где всем владеют деспоты, тираны» трагизм ситуации переводчик усиливает словом раны:
Де владу держать деспоти, тирани  Где всем владеют деспоты, тираны, Де глухо дзвонять на руках кайдани,  А у народа — кандалы да раны.
В стихотворении «Матери» судьбу сына автор сравнивает с горькой рутой:
І доля сина — жмут гіркої рути — Упала срiблом на твоє волосся…
Но вкус руты напоминает скорее лук или чеснок, а цветы руты чаще упоминаются в украинском фольклоре как символ любви и счастья. По поверью древних славян, цветок руты только в ночь на Ивана Купала на несколько минут становится красным, как и цветок папоротника. Девушка, сорвавшая этот цветок, будет счастливой в любви. Таким образом, переводчик более традиционно воссоздает тяжелую долю, он сравнивает ее с травой полыни, тоже достаточно распространенной в фольклоре, да и в народной медицине она известна как горькая трава с особым запахом. В народе бытует выражение «горький запах полыни»:
Сыновья доля горечью полыни Рождала серебро твоих волос.
Интересным с точки зрения использования фольклорных элементов является стихотворение Василия Галеты «Село. Вечереет…». В оригинале детский смех бринить:
Співають, сміються, танцюють, біжать! Не втримати діток тих дома, щасливих — Вони веселяться! Вони гомонять! І сміх із горбочка луною гучною Несеться, нестримний, бринить у вухах!
Словарь украинского языка [10: 1, 236] определяет такие значения слова «бриніти»: 1) Создавать звенящий протяжный звук ( о струнах); звенеть; звонко звучать; жужжать ( о насекомых); журчать (о воде). 2) Ярко отличаться своим цветом (обычно красным) при цветении, созревании (о цветах, плодах). 3) Блестеть, сверкать.
У переводчика детский смех, как в русской фольклорной традиции, «звенит бубенцами»: Смеются, резвятся, танцуют, бегут! Удержишь ли дома тех деток счастливых — Они веселятся! Шумят и поют! И воздух наполнен безудержным смехом, Несётся, звенит бубенцами в ушах!
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 26
В стихотворении Ярослава Гасюка «На день рождения Михаилу Сороке» слово «березень» остается в переводе неизменным, хотя в русском языке существует его эквивалент «март». Однако для сохранения геминации (частичное или полное повторение корня, основы или целого слова с целью экспрессивного наполнения мысли), влияющей на восприятие пейзажной картины в целом, переводчик оставляет слово без изменений, акцентируя, что это месяц пробуждения берез:
Березень... i бiло-бiло...   Березень... И бело-бело... I берези в снi...     И берёзы в сне...
Однако уже в стихотворении «Этапное» Ивана Гончара Марк Каганцов избегает тяжеловесного гибона (соединения двух лексем в одном сложном, оригинальном слове), понимая, что для русскоязычного читателя такая лексема будет чужеродной. Перевод, однако, не меняет смысла стихотворения и передает его напряженные эмоции так же выразительно:
Паровоз прогудiв тужностогно,  Паровоз прогудел тяжким стоном, Душу й тiло обпiк, наче лід.    Душу с телом обжёг, словно лёд.
Иржи Левый в работе «Искусство перевода» пишет: «Переводное произведение представляет собой помесь, гибрид. Перевод — произведение не монолитное, это взаимопроникновение, конгломерат двух структур: с одной стороны, есть содержание и формальные особенности оригинала, с другой — целый комплекс художественных черт, связанных с языком переводчика. В произведении оба эти пласта, или, скорее, взаимодействующих качества, находятся в постоянном напряжении, которое может вылиться в противоречие» [8: 99]. Читатель не ощущает противоречий в переводах, т. к. Марк Яковлевич не создает конфликта между средствами выражения поэтических образов. Эти небольшие поэтические реверансы, допускаемые переводчиком, только придают большей выразительности образу поэта. В особых случаях, как например в стихотворении Пантелеймона Василевского «Другу на свободу», М. Каганцов вносит авторские коррективы в текст:
Над кожним з нас     Над каждым из нас I повсякчас, —      И по сей час, — Ти вже повiр:      Ты уж поверь, реально весьма: Висить Дамокловим мечем,    Висит, как Дамоклов меч, Якщо не Потьма,     Если не Потьма, То — Сибiр!..      То Колыма!..       Вот о чём речь!
Или в стихотворении «Моё кредо» этого же автора:
Безвiсно десь лежатиму в могилi   Безвестно мне лежать в могиле чёрной Зотлiлим трупом, згаданий — нiким…  Истлевшим трупом и помин не ждать… А Самостiйна, Вiльна та Соборна   А Самостийной, Вольной и Соборной Постане в свiті Велетнем новим!   Пусть возродится Украина-мать!
Допуская такие творческие маневры, Марк Каганцов в то же время не искажает манеры написания, то есть образ самого поэта, не навязывает читателю своего литературного «Я». Ведь в созданном большом калейдоскопе украинских поэтов очень важно показать индивидуальный стиль каждого, способ мышления, объединить их единой идеей гуманизма, любви к Украине и страдания за нее.
           От составителя 27
Марку Яковлевичу пришлось переводить также произведения женщин-узниц, и нужно заметить, что эта поэзия в переводах проникнута особой любовью и чуткостью. Переводчик стремится передать самые тонкие эмоции, которые ощутил, читая стихотворения этих обездоленных женщин:
На зимньому вiкнi, морозами закутiм,  В оковы зимние мороз окно упрятал В краю, де вiк не розтають снiги,   В краю, где снег не тает никогда, Голубить зiр весняне нiжне чудо —   Но взор ласкают вербные котята. Вербовi котики... Хто їх принiс сюди?  Кто чудо нежное весны принёс сюда?    (Валерія Джулай).    (Валерия Джулай).
Словосочетание «вербные котята» не является характерным для русского языка, но оно распространено в Западной Украине, и переводчик сохраняет его в стихотворении как свидетельство трогательности и мягкости женской поэзии, как противопоставление нежных вербовых почек, которые ассоциируются с котятами, зимним морозам. Если в стихотворении В. Джулай эти вербные котики
 Такi зворушливi в своїм бажаннi жити, В надiї вистоять в морозах Воркути,
то у Марка Каганцова они готовы бороться с зимой:
 Как трогательно выжить их желание, В морозы выстоять, поспорив с Воркутой.
Как переводчик М. Каганцов попытался средствами русского языка целостно и точно передать поэзию, сохраняя при этом содержание оригинала. Под целостностью перевода необходимо понимать единство формы и содержания на новой языковой основе. «Если критерием точности перевода является тождество информации, сообщаемой на разных языках, то целостным (полноценным или адекватным) можно признать лишь такой перевод, который передает эту информацию равноценными средствами. Иначе говоря, в отличие от пересказа, перевод должен передавать не только то, что выражено подлинником, но и так, как это выражено в нем. Это требование относится как ко всему переводу данного текста в целом, так и к отдельным его частям» [9: 7]. Без сомнения, одно из заданий переводчика — передать настроение произведения, которое может варьироваться от бурлескно-приподнятого до депрессивно-инфантильного:
Не говори печальними очима   Не говори печальными глазами те, що не можуть вимовить слова.  то, что словами скажет не любой. Так виникає ніжність самочинна.  Так чувства тихо возникают сами. Так виникає тиша грозова   Такая тишина перед грозой   (Ліна Костенко).    (Лина Костенко).
Образ тихой самоотверженной любви, созданный Линой Костенко, достоверно передан в переводе. Лексемы печальными, чувства, тишина смягчают стихотворение, указывают на зарождение чувств, которые выступают лишь тишиной перед грозой. Совсем другие эмоции переданы в стихотворении «Вечный шмон» Ивана Светличного. Настроение предостережения, страха усилено с помощью подбора слов с шипящими, свистящими, взрывными согласными. Слова настораживают не только своим значением, но и звучанием: шнобель, шакал, шмонали, цензор, криминал. Задание переводчика — сохранить этот напряженный настрой тюрьмы:
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 28
Не ті, сержанте, вже шмонали,   Не те, сержант, меня шмонали, Ти проти них шмаркач єси,   Ты против них — сопляк и тля, Спецнатреновані носи    Спецтренировки шнобеля Винюхували кримінали,    Вынюхивали криминалы. Редактори — сановні пси,   Редакторы — режима псы, І цензори — старі шакали,   И с ними цензоры — шакалы, Не в заді — в задумах шукали.   Не в заднице — в мозгах искали, А ще й аматори краси    Еще аматоры красы В цивільному…     В гражданском…   ( Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Даже немногочисленные примеры убеждают, что переводчик раскрыл оригинальность сравнительной стилистики двух языков, которая даёт ключ к пониманию фразеологических оборотов:
Бо що, як скажуть: «Діло темне:  Вдруг скажут: «Тёмное тут дело, І служба йде, й пуста тюрма»   Слать некуда, — тюрьма пуста»   (Іван Світличний).      (Иван Светличный).
Немає долі — є обставини   Нет судьбы — есть обстоятельства. і є дорога до мети,    Есть дорога до мечты. і як тебе на ній обставили,   Коль сумели обскакать тебя, то в цьому винен тільки ти   В том виновен только ты   ( Мар’ян Рачицький).     (Марьян Рачицкий).
Ламаються долі      Ломаются судьбы і люди летять шкереберть.   и люди летят кувырком. І наслідки часто,      Последствия часто, як після дев’ятого валу    как после девятого вала   ( Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
І кожен рубчик, кожен шов.   И каждый рубчик, каждый шов, Штани, труси, матню, холоші.  Штаны, трусы — всё из вещей, Немов — пардон — шукає воші...  Словно, пардон, он ищет вшей, Та чорта пухлого знайшов   Да чёрта лысого нашёл!   (Іван Світличний).      ( Иван Светличный).
Собачий труд — під хвіст собаці  Собачий труд под хвост собакам   (Іван Світличний).     (Иван Светличный).
Экспрессивно окрашенная лексика усиливает эмоциональную нагрузку текста: от чувства сожаления и одиночества:
Ось і вся моя сім’я    Вот и вся моя семья Тільки свічечка і я    Только свечечка и я Є кому іще світити    Есть кому служить нам светом В цьому православнім світі   В мире православном этом  ( Олександр Смик).     ( Александр Смык).
           От составителя 29
нежных интимных чувств:
І коли оточили сутінки,   И когда окружили сумерки, як на горло накинутий зашморг,  Мне на горло накинув петлю, пригадалися Ваші рученьки,   Мне припомнились Ваши рученьки, без яких помирати жаско   Ведь до смерти я Вас люблю    (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
до интонации сарказма:
Ще вчора він слова точив мені медові,   Еще вчера он, заливаясь соловьём, І стільки приязні було в облесній мові!   Лил мёд симпатии мне льстивым языком! Та утиральничок скрашав    Но утиральничек сказал     поважну стать.      о важной штуке: Він бачить наперед годину злої страти,  Заранее он знал час казни злой, А руки прийдеться від крові одмивать,   От крови отмывать придется руки Тож ліпше рушника напохваті держати  И лучше, чтобы было полотенце под рукой      (Микола Зеров).     ( Николай Зеров).
Для создания картины душевного конфликта лексема «солнышко», часто встречающаяся в детских сказках и песнях и несущая подлинно позитивную нагрузку, употреблена в контексте, предполагающем создание негативной ситуации:
Я не вірю, що сонячне колесо   Я не верю, что солнышко Вам и мне нам світитиме в різні вікна,   Светит в разные окна. і не можу стояти осторонь,   Не могу стоять от Вас в стороне, коли треба назустріч бігти   Я бегу к Вам, хочу быть около     (Мар’ян Рачицький).     ( Марьян Рачицкий).
Особый интерес для читателя представляет сравнительная стилистика, которая выходит за пределы литературного языка и достигает границ лагерного жаргона, который позволяет проникнуться атмосферой ГУЛАГовской жизни:
І нас на понт беруть даремне?    Зря нас на понт берут умело     (Іван Світличний).     ( Иван Светличный).
Мене вкриває з головою    Меня накрыло с головою. «ШИЗО» — аїдовий підвал   « ШИЗО» — аидовый подвал      (Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
І як ім’я, батьками дане,    Мне имя дал отец когда-то. Перечеркнули з краю в край   Его похерив невзначай, Та на поношені жупани    Мне на поношенность бушлата Нашили латку…     Нашили латку...      (Василь Галета).     ( Василий Галета).
Стою — як мати народила:   Стою — в чём мать меня родила: Без трусиків, без панталон,   Без трусиков, без панталон.
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 30
Точнісінько, як Аполлон    Точнёхонько, как Аполлон, Безличний. А сержант без мила  Безликий. А сержант без мыла Поліз у рот, у афедрон   Полез мне в рот и афедрон    (Іван Світличний).    (Иван Светличный).
Переводчик стремится сохранить поэтические ситуации, где эмоционального пика авторы достигают с помощью антонимичных парадигм, «которые выполняют оценочно-описательную функцию, что позволяет автору создать контрастную характеристику персонажей, процессов, действий, воссоздать сложность и противоречивость изображенных явлений, передать противоречивую суть чувств и мыслей лирического героя» [1: 7]:
Все колись має статись    Всё сможешь когда-нибудь сам Щоб себе осягти     Чтоб разобраться в себе Треба в небо піднятись    Нужно взлететь к небесам Треба з неба зійти    Нужно спуститься с небес           (Олександр Смик).    (Александр Смык).
Одна из особенностей феномена поэзии политзаключенных — обострение эстетической чувствительности. Эмоции, чувства, которые зависят от внутреннего состояния, автор передает красками, отражающими психологическое состояние лирического героя.
Жовта камера, жовті стіни,   Желтая камера, желтые стены, Жовта лампа і жовті сни.   Желтая лампа и желтые сны. Жовкне пам’ять про білі тіні   Вянет память про белые тени І зелені вітри весни    И зелёные ветры весны            (Євген Сверстюк).     ( Евгений Сверстюк).
Особый способ познания действительности поэтом, который проявляется в тесной взаимосвязи его мышления и чувственности, подает нам искаженными лица фанатиков советского режима:
Лиця квадратові,     Лица квадратны, Шалики червоні     Шали красны           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
Переводчик точно передает как метафоры нежной лирики Александра Олеся, так и метафоры патриотической и гражданской лирики Ирины Сенык.
Сміються, плачуть солов’ї   Смеются — плачут соловьи, І б’ють піснями в груди   Бьют песнями в грудь людям...               (Олександр Олесь).    (Александр Олесь).
А по серцях наших    Мчатся по нашим Копитами коні,    Сердцам скакуны. А по серцях наших    По нашим сердцам Копита, копита    Копыта, копыта           (Ірина Сеник).     ( Ирина Сенык).
           От составителя 31
Поэзия середины и конца ХХ столетия — это огнистая инвектива. Открытая душа поэта оголяет лезвие своей боли. Иногда инвектива переполнена гневом и резким осуждением:
Це кати Шевченка,    Палачи Шевченко, Курбаса, Косинки.     Косынки и Курбаса Це тавром на лицях    Клеймом на их лицах Їх ганебні вчинки     Позорные ужасы                   (Ірина Сеник).      (Ирина Сенык).
Иногда она является проявлением крайнего неуважения и ненависти к объекту сатиры:
Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пройнялось моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь. Я є добро, а ти — труха і тлінь, а спільне в нас — що в’язні ми обоє дверей обабоки. Ти — там, я — тут. Нас порізнили мури, як статут                       (Василь Стус).
Марк Каганцов как переводчик постоянно ощущает тонкую, но крепкую связь между деталью и целым, между отдельным словом и произведением. Он понимает, что для полноценного современного перевода недостаточно передать тему, идею и общий колорит, необходимо еще суметь воспроизвести степень эмоционального напряжения поэзии, «чтобы энергичный, боевой призыв не был подменен безжизненным прекраснодушным пожеланием, чтобы волна страсти, бурлящая в строках оригинала, не рассыпалась элегическими брызгами в переводе» [7: 79]. Важным художественным приемом для создания определенной атмосферы в поэзии является звукоповтор, что выражается через ассонанс и аллитерацию:
І небо чорне,     И небо черное, Як в ночі горище,    Как по ночам чердак, І методично механічний сич   И методично сыч, как заводной, Кричить у хащах    Кричит, как в дебрях   ( Ярослав Лесів).     ( Ярослав Лесив).
Немаловажно и повторение слов для усиления эмоциональной нагрузки. В стихотворении В. И. Косовского «Мне не жаль тебя, не жаль» пять раз слово «тужил» усиливает эмоции поэта. В переводе эти повторы сохранены, т. к. они — важная составная эмоциональной нагрузки произведения:
Менi не жаль тебе, не жаль,   Нет, мне не жаль тебя, не жаль, Моя скорбото i печаль.    Моя кручина и печаль.
Неужто народился ты на свет, Чтоб в камеру заглядывать мою? И интереса к жизни своей нет? Дорогу жизни уж познал свою В том страшном, люциферовском труде, Где никуда от мук людских не деться? Стоишь ты в моей скорби и беде, Своим несчастьем полнишь моё сердце больное. Ты же меня вдвое несчастнее. Я – сам. А ты — лишь тень. Я есть добро, а ты — труха и тлен, а общее у нас, что мы заключены с тобою дверями с двух сторон. Я — здесь, ты — там. За разными стенами, как устав               (Василий Стус).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 32
Я все життя з тобою жив, Чекав свободи i тужив. Тужив на березi рiки, Тужив, що марно йдуть роки, Тужив на полi i в лiсах, Тужив очима в небесах, Тужив на Пiвночi в снiгу, У заметiлi i в пургу.
В стихотворении «Моисей евреев сорок лет» В. И. Косовский, чтобы дать исчерпывающее объяснение поступку Моисея, акцентирует внимание на подчинительном союзе цели «щоб» («чтобы»). Переводчик сохраняет этот повтор, понимая актуальность подобных акцентов:
Мойсей євреїв сорок лiт Водив в пiсках пустинi, Щоб обновить єврейский рiд, Щоб раб в дорозi згинув. Щоб в «обiтованiй землi» Рабом не було чути, А тi, що виростуть, малi, Були душой розкутi. Чекає й нас та боротьба За дух святий в народi. Щоб на шляху лишить раба У мандрах до свободи.
М. Каганцов в переводах стремится сохранить и такую риторическую фигуру, как риторический вопрос. Вопросами, которые ставятся не с целью получения ответа, а с целью афористического обобщения очевидной мысли, автор привлекает внимание к духовному падению человека в обществе:
Ми повнiстю не знаєм, як жили —   Мы полностью не знаем, как мы жили — Яка в нас глибина духовного падiння,   Какая глубина духовного паденья, Як близько вже до пропастi прийшли,   Как близко мы над пропастью ходили, Яку отруту й бруд пустили в поколiння   Какой мы страшный яд впустили в поколенья            (Володимир Косовський).   (Владимир Косовский).
Одним из самых сложных заданий переводчика является соблюдение стихотворного размера, ведь иногда именно в нем скрыт основной смысл произведения. К примеру, стихотворение В. Ф. Галеты «Нет ни Кобзаря, ни кобзы» написано на Шевченковскую тематику. Придерживаться Шевченковской лексики и Шевченковского стиха — основное задание переводчика, т. к. самим обращением к произведению Шевченко автор подчеркивает связь двух великих эпох, когда виновником страданий Украины был российский империализм в разных формах и выражениях.
Нема ні Кобзаря, ні кобзи —   Нет ни Кобзаря, ни кобзы — Внуки поламали…    Внуки поломали... Та могили їх високі    Их высокие могилы Давно розорали…    Давно распахали.
С тобою я всю жизнь прожил, Желал свободы и тужил. Тужил на берегу реки, Тужил, что годы так тяжки, Тужил на поле и в лесах, Тужил глазами в небесах, Тужил на Севере в снегу, Тужил в метели и в пургу.
Моисей евреев сорок лет По пескам пустыни вел вперёд, Чтоб рабов дороге сгинул след, Чтоб к свободе возродить народ. Чтоб в «земле обетованной» он Позабыл дух рабства прежний свой. Чтобы те, кто был в пути рождён, Были все с раскованной душой. Ждёт и нас такая же борьба, Чтобы дух святой воскрес в народе, Чтоб в пути изжить в себе раба В долгом путешествии к свободе.
           От составителя 33
Ніхто тепер не покаже   Никто нынче не покажет Шляху печенігів,    Пути печенегов, Ніхто дітям не розкаже,   Никто детям не расскажет, Як горів Чернігів…    Как горел Чернигов...
При переводе сонета необходимо сохранить четырнадцать строк пятистопного или шестистопного ямба, а именно, два четверостишия (катрена) с перекрестной рифмовкой и два трехстишия (терцета) с устоявшейся схемой рифмовки. Сонет дисциплинирует поэта и переводчика, ведь каждая из четырех его частей должна быть синтаксически законченной, рифмы — точными и звонкими, рекомендуется регулярная парокситонно-окситонная рифмовка, избегать повторов в стихотворном тексте одних и тех же слов.
Тайга курилась хвойними димами, журилась пісня і скиглили пили, літали думки на поріг до мами, і хтось в сльозах просився до могили. Губили зорі різьблені сніжинки, вовки на місяць вили з голодухи... І появлялись на узліссі духи замучених дівчаток з України     (Роман Петрів).
Четырехстопный хорей, наиболее распространенный в украинской лирике, может использоваться и в поэзии, далекой от лирических настроений. Марш, отчеканенный четырехстопным хореем, создает атмосферу непобедимого шествия смерти по ГУЛАГу. Таким образом, в этом случае сохранение стихотворного размера является крайне важным для воссоздания атмосферы, в которой находится поэт.
Бiлi, бiлi, задубiлi, Нi шматиночки на тiлi, А барак — труна. Дошка в дошку — нi щiлини. З десять кубикiв ялини, А труна одна. Лежать рiвно, штабелями, Наче знятi з пилорами, Мерзлi горбилi.    ( Роман Петрів).    Иногда в своих переводах М. Каганцов не придерживается звуковой организации произведения: структуры строфы, схемы рифмовки и т. д. Однако, как отмечает М. Венгреневская, «нарушение формальной стороны при переводе ради существенного, ради сохранения поэтического содержания произведения не расценивается как деформация, а как переосмысление произведения в других языковых формах» [2].
У товариша теж очі карі,   Мой товарищ старый тоже кареглаз, Очі теж у задумі й журбі.   И глаза его полны тоски и боли. Прийди, сядь на брудні мої нари,  Ты ко мне на нары грязные залазь, Поговорим про волю собі.   Потолкуем меж собою мы о воле.
Побелели, задубели, Нет ни лоскутка на теле, Гроб — теперь их дом. Доска в доску — нет ни щели. Десять кубометров ели. Все лежат в одном. Мёрзлыми рядами, ровно, С пилорамы сняты словно, Горбылём лежат.    ( Роман Петрив).
Тайга курилась хвойными дымами, скорбела песня и скулили пилы, летели мысли на крылечко к маме, а кто в слезах молил себе могилы. Летели с неба звёздочки-снежинки, на месяц выли волки с голодухи... И появлялись на опушке духи — погибшие девчата-украинки                  (Роман Петрив).
Щоб промінь волі не погас            Чтоб луч свободы не погас 34
Пригадаєм, в минуле поринем —  Помянём погибших в страшную годину, Хто із друзів загинув коли.   Позабыть друзей сумеем мы едва ли. Поговорим, як нашу Вкраїну   Потолкуем, как родную Украину На колючих дротах розп’яли   На колючих проводах распяли (Іван Паламарчук).    (Иван Паламарчук).
Представленные в книге произведения охватывают один из самых трагических периодов развития украинской поэзии. Надеемся, они обогатят современного русскоязычного читателя, дадут целостную картину положения творческой украинской интеллигенции советского периода. Выход этой книги в свет — значительный шаг вперед в области искусства перевода. Интел лектуальные достижения украинской нации необходимо доносить мировому читателю. Приятно подчеркнуть, что популяризацией украинской литературы увлекся житель Дальнего Востока, еврей по национальности — Марк Яковлевич Каганцов. «Передача иностранной поэзии, поэзии разных веков и народов родным языком обогащает душу целой нации, присваивая ей такие формы и выражения чувств, каких она не имела до сих пор, строя золотой мост понимания и сочувствия между нами и далекими людьми, давними поколениями», — писал Иван Франко в 1899 году. В трудное время общественно-политических изменений в Украине «золотой мост понимания» нужно строить заново и начать стоит со своего берега, давая тем самым понять: мы открыты для общения, мы готовы к обмену, мы хотим, чтобы нас услышали. Слышали не только наши песни, но и наши боли.
Список использованной литературы 1. Бобух Н. М. Антоніми в українській поетичній мові : моногр. / Н. М. Бобух. — Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2007. — 321 с. 2. Венгренівська М. Поетичні твори Тараса Шевченка в перекладах французькою мовою [Електронний ресурс] / М. Венгренівська, А. Гнатюк. — Режим доступу : http://1576.ua/uploads/ files/6080/Vengrynivska_Gnatjuk_1576.ua.txt] 3. Дроздовський Д. Переклад у ХХІ столітті: місія нездійсненна? [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — Режим доступу : http://litakcent.com/2009/03/12/pereklad-u-hhi-stolitti-misijanezdijsnenna/ 4. Дроздовський Д. Борець із трафаретністю [Елект ронний ресурс] / Дмитро Дроздовський. — . Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/37727 5. Егорова К. Размышления о переводах Библии [Елект ронний ресурс] / Егорова Кира. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 6. Когган Д. Перевод Библии со времен ранней Церкви до наших дней [Елект ронний ресурс] / Дональд Когган. — Режим доступу : http://www.adventist.su/bible_translations.htm 7. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. Коптілов. — К. : Вид-во Київського ун-ту, 1971. — 132 с. 8. Левый И. Искусство перевода / Иржи Левый ; [пер. с чешс. и предисл. Вл. Россельса]. — М. : Прогресс, 1974. — 398 с. 9. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Я. Рецкер. — М. : Международные отношения, 1974. — 216 с. 10. Словник української мови: [у 11-ти т.] / [НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні]. — К. : Наукова думка, 1970. — Т. 1. — 800 c. 11. Словник тропів і стилістичних фігур / [автор-укладач В. Ф. Святовець]. — К. : ВЦ «Академія», 2011. — 176 с. 12. Чередниченко О. І. Про мову і переклад / О. Чередниченко. — К. : Либідь, 2007. — 248 с.