УКРАИНСКИЕ ПЕЧАТНЫЕ ИЗДАНИЯ В РОССИИ. ИСТОРИЯ.

.

Редакція незалежного сайту діаспори «Кобза» - українці Росії»

Стан української преси в Російській Федерації на 15-му році після розпаду СРСР все ще можна визначити як зародковий. І це, незважаючи на певний історичний досвід побутування української преси в Російській Імперії і після Лютневої революції 1917 року, в період за радянських часів з 1924 по 1932 рр., який, одначе, не здобув розвитку внаслідок репресивних дій тоталітарного сталінського режиму. В цьому розділі дослідження коротко розглядається історічний досвід організації ідіяльності українських видань і сучасний стан української преси в Росії.

Українські пресові видання в Росії в ХІХ –на початку ХХ ст.

Першим українським пресовим виданням на теренах сучасної Російської Федерації був щомісячний журнал “Основа”,який виходив в 1861 і 1862 роках в Санкт-Петербурзі і знайомив російську інтелігенцію з українською історією і культурою. Він відіграв значну роль у пробудженні українського культурного життя в Росії. Як вважає професор Віктор Ідзьо, цей петербурзький щомісячник слід вважати першим друкованим органом української національно-культурної еліти. У випусках його номерів брали участь такі видатні літератори та науковці, як Михайло Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Марко Вовчок. Журнал зумів забезпечити собі почесне місце в історії українського національного руху в Росії. Уся белетристика “Основи” і частина публіцистичних та наукових статей в цьому щомісячнику була видрукована українською мовою. Також в Санкт-Петербурзі виходив український альманах “Ластівка”.

Після революційних подій 1905 року українські часописи почали виникати в обох російських столицях. Так, у Москві в 1906 році вийшло декілька ілюстрованих українських журналів “Зоря” і видання “Промінь”, випуск яких було закрито через різку критику російського самодержавства. А в Санкт-Петербурзі в тому ж 1906 році привернула увагу громадськості українська соціал-демократична газета “Вільна Україна”, яку в серапні того ж року закрили.

Але з травня 1906 року в столиці імперії почав виходити російськомовний щотижневий журнал “Украинский Вестник”, який проголосив своєю метою боротьбу за демократію і національну автономію України. Газету редагував М. Словінський за участю професора М. Грушевского та професора Д. Овсяника-Куліковського. Він виходив за підтримкою і участю українських депутатів Першої Державної Думи Росії і фактично був друкованим органом української фракції. Журнал припинив своє існування разом з розпуском Думи.

Але його змінила газета “Рідна справа”, яа стала друкованим органом української депутатської фракції другої Державної Думи Росії і її бюлетень “Думські Вісті”. Вони пропагували економіну і національно-культурну програму українських депутатів. Під час реакційної третьої Державної Думи українці Санки-Петербургу змогли випустити тільки одну газету – “Українське бджільництво”. Але задачі столичного “Украинского Вестника” взяла на себе редакція московського журналу “Украинская жизнь”, який активно функціював в першопрестольній до 1917 року. Журнал будив національну свідомість 30-мільонного українського народу Росії

В період революційних подій після лютого 1917 року не тільки в обох столицях, але і в регіонах Росії виникли українські видання: “Наше життя” (Петроград), “Сонце України” (Москва), “Праця і воля” (Вороніж), “Чорноморська Рада”(Новоросійськ), “Голос України” (Омськ), “Українське Слово” (Томск)та інші.

Після Лютневої революції 1917 року завдяки ініціативі знизу вже в ході Громадянської війни на Кубані починається масова українізація періодичної преси, видавничої справи, пише професор Віктор Чумаченко.. Книги українською мовою видає член Української Центральної Ради від кубані С.І. Ерастов. Перша українська газета вийшла в Катеринодарі в 1917 році. Називалася вона “Черноморець”, а видавало її товариство “Ранок”. У 1918 р. у Новоросійську побачили світ перші номери газети “Нове життя”. Пізніше (1919 р.) у столиці Кубанського краю видавалася просвітянська газета “Кубанська зоря” з багатим літературним розділом, у різних видавництвах вийшли казки для дітей, збірник оповіданьВолодимира Винниченка, цілий розсип тоненьких книжечок віршів Тараса Шевченка, Василя Мови (Лиманського),Миколи Вороного й інших українських літераторів. Окремі видання С. І. Ерастова фінансувалися з Києва, зокрема урядом гетьмана Павла Скоропадського. І це зовсім не випадково. З моменту проголошення незалежної Української держави кубанські українці тісно співробітничали з метрополією, шукаючи і частково знаходячи в ній союзника. У Центральній Раді по територіальному представництву Кубань представляв С. Ерастов. Останнім часом багато написано про двотижневий візит кубанської делегації на чолі з Миколою Рябоволом у Київ влітку 1918 р., про підписані тоді військові і економічні договори, покликані максимально зблизити дві держави (Україну і Кубанський край) аж до їх об’єднання. Підвищені симпатії до кубанців мав і Симон Петлюра, який фактично починав свій революційний шлях в Катеринодарі, добре знав як про українські симпатії кубанців, так і особливості їх етнічної свідомості.

Українське друковане слово було поширене і на Далекому Сході. З 30 квітня 1917 року тут виходив тижневик "Українець на Зеленому Клині", видавцем і редактором якого був відомий громадсько-політичний діяч Дмитро Боровик. Всього вийшло 42 числа, останнє було датоване 25 березня 1920 року. 2 травня 1917 року в Благовіщенську вийшло перше число газети "Українська справа на Амурі" - революційно-політичний тижневик Української Ради. 4 червня 1917 року в Хабаровську вийшов перший номер тижневика "Хвилі України", видання партії соціалістів-революціонерів. Він виходив до серпня 1918 року, твердо відстоюючи права і свободи українців. Припинив своє існуваання з розстрілом козаками отамана Калмикова його організатора, видавця і редактора Г. Кириченко-Могили. З 26 серпня 1917 року Хабаровська Окружна Рада почала видавати газету "Ранок".

Деякі висновки:

1. Привертає увагу досвід роботи в Російській імперії з українськими депутатськими фракціями в Державних Думах (І-го, ІІ-го і ІV-го скликання) і організації випуску українських часописів, як друкованих органів цих українських фракцій. І це не зважаючи на той факт, що серед депутатів Державної Думи та членів Ради Федерації РФ досить велике число етнічних українців. (Наприклад, тільки від Самарської області українці - 2 із 5 депутатів Державної Думи і обидва “сенатори”).

2. Досвід існування українських дореволюційних пресових видань в Російській Імперії показує, що вони виходили в світ не тільки без всякого сприяння з боку російских державних установ, а навіть долаючи їх активний спротив. І при цьому ці часописи мали підтримку широких кіл національно-свідомої демократичної української інтелігенції та українських підприємців Росії.

Українські регіональні газети в РРФСР в 1924-1933 роках

Поки що мало вивчено феномен існування офіційної регіональної української преси в РРФСР під час так званої державної політики “українізації” у 1926 - 1933 роках. Численні українські газети і навіть журнали, що виходили тоді в крайових та обласних і районних центрах коштом держави, були ліквідовані наприкінці 1932 – в 1933 роках.

У цей радянський період українська преса в Росії почалася з того, що в Краснодарі в 1924 р. стала виходити російськомовна газета «Советский станичник», що у 1926 р. перейшла на українську мову і продовжила видаватися під найменуванням «Радянський станичник».

З цього приводу на сторінках газети розгорнулася цікава полеміка: чи потрібні українські газети на Кубані та чи зрозуміла ця мова кубанцям? У цьому ж 1926 р. року в Ростові-на-Дону стала виходити газета «Червоний прапор». Потім замість двох цих газет з кінця вересня 1926 р. у м. Ростові-на-Дону стала виходити «Червона газета» – крайова газета Української секції Північно-Кавказького крайкому і Донського окружкому ВКП (б), а з №2 за 1928 р. – крайова газета Української секції Північно-Кавказького крайкому ВКП (б). Ростов-на-Дону в цей час був центром величезного Північно-Кавказького краю, куди входив весь Північний Кавказ, включаючи і Кубань. Так що, якщо розглядати «Червоний прапор» і «Червону газету» як одне видання, то все рівно з ними може суперничати «Радянський станичник».

Червона газета” починала з одного працівника і 35 примірників платного тиражу. Через рік вона вже мала сталий редакційний апарат і понад 200 сільских кореспондентів. Вона виховала свого читача, здобувши авторитет і повагу серед широких українських мас Північного Кавказу, котрі до цього не мали можливості знайомитися з рідним друкованим словом (Вісті ВУЦИК. – 1927-16 квітня. Цит. Володимир Сергійчук. “Українізація” Росії”. Ст.. 143). Її тираж в 1931 році перебільшив 38 тисяч примірників.

Також на Кубані в ці радянські роки видавався щомісячний крайовий український педагогічний та літературо-художній журнал “Новим шляхом”, який пізніше було переіменовано в журнал “Ленінський шлях”, 9 українських районних газет, українська сторінка для дітей в російськомовній газеті “Ленинские внучата” (там же– ст. 151).

За даними професора Віктора Чумаченка (Краснодар) на території Північно-Кавказького краю (точніше - на Дону і Кубані) виходили такі цілком чи частково українізовані газети:

«Червоний прапор» (Краснодар, 1931-32),

«Колгоспне Приазов'я» (Азов, 1932),

«Кошарський колгоспник» (сл. Кошари, Дон),

«Колгоспний шлях» (м. Слов'янськ-на-Кубані, 1930-31),

«Колективіст» (ст. Павловская, Кубань, 1931-32),

«Колгоспний шлях» (Єйськ, 1931-32),

«Сполох» (ст. Брюховецкая, Кубань, 1930-31),

«Червоний Таманець» (Темрюк, 1931-32),

«Колективіст» ((Кореновськ, Кубань, 1930-32),

“Колгоспник” (ст. Кущевская, 1930-32),

“Соціалістичне тютюнництво” (ст. Северская, Кубань, 1931-32).

Крайові газети “Ленінські внучата” і “Червона газета” для малописьменних також мали українські сторінки.

У період українізації намагалися українізуватися:

«Ударник колгоспу» (ст. Староминская, Кубань),

«Червоний тютюнник» (ст. Абинская, Кубань),

«Шлях Ілліча» (с. Червоногвардійське, Ставрополье),

«Колгоспний ударник» (ст. Кагальницкая, Дон).

Матеріали українською мовою друкували краснодарські газети «Студент» і «За пролетарські кадры».

У цей період на території Північно-Кавказького краю виходили українські журнали й альманахи:

«Новим шляхом» (Краснодар),

Журнал "Шляхом Ільїча". Журнал-підручник для шкіл малописьменних Північно -Кавказького краю. Вид. "Північний Кавказ". 1931. 1-2, (3, 4, 5-?), 6; 1932. № 1-2, 3,4.

Альманах. «Ленінським шляхом» (Ростову-на-Дону), Укрсекції КАППу. 1930. №1; 1932. №1, № 2; № 3-4.

«Альманах "Поступ". Щомісячний літературно-художній альманах українських секцій Вокау та Каппу. Ростов над Доном. 1931. № 2-3; У подальших номерах: Щомісячний літературно-художній альманах українських секцій Скаппу та Ропкпу. Ростов над Доном. 1931. № 2-3.

Альманах "Наступ". Літературно-художній альманах української секції Краснодарської АПП. Краснодар. 1931. № 1; №2.

Як вважає професор Віктор Чумаченко, тема української преси періоду українізації на Північному Кавказу надзвичайно велика: тільки по одних кубанських і донських видання можна написати окрему книгу. І виражає надію, що може хтось з дослідників візьме на себе цю працю.

В 1931 році в Східній Слобожанщині видавалося 13 районних газет на українській мові і обласна “За письменність колективіста” (Вороніж) (Володимир Сергійчук. “Українізація” Росії”, стор. 191).

В Нижньоволзькому краї під час українізації почали видавати крайову газету “Шляхом Леніна” ( 5 травня 1931 року) і в тому ж році - журнал для малописьменних “Ленінові заповіти” (Сталінград).

В Далекосхідному краї газета “владивостокська газета “Приморський крестьянин” час від часу з 1928 року почала публікувати фейлетони і замітки українською мовою. З січня 1932 року тут започаткован українська крайова газета Далекосхідного краю “Соціалістична перебудова” (Володимир Сергійчук. “Українізація” Росії”. ст. 319).

У Самарі виходила крайова національна газета українською мовою "Шлях до комунізму" ("Шлях до комунізму"). Вона була друкованими органом крайового комітету ВКП (б) Средневолзького краю і поширювалася крім території нинішньої Самарської, на терені Ульяновської, Пензенської та частині Оренбурзької областей, в Татарії і Мордовії. Усього вийшло 56 номерів газети "Шлях до комунізму". На жаль, у Самарі слідів першої крайової української газети "Шлях до комунізму" знайти не удалося. Підшивка газети збереглася тільки в Москві, у сховищах періодики в Хімках. Її там знайшов найперший радник з питань культурі й освіти Посольства України в Росії, нині відомий московський журналіст і український поет Віталій Григорович Крикуненко.

У 1932-1933 році сталінський режим завдав жорстокого удару по українській культурі, освіті і пресі в Росії. У зв'язку з рішенням Комуністичної партії та уряду СРСР про згортання так званої "політики українізації" газета була закрита, редакція розформована. Хвиля політичних репресій, що прокотилася по країні, остаточно зняла з порядку денного питання національного розвитку й освіти. Перші українські друковані видання в Росії зявилися лише наприкінці “перебудови”.

Регіональні пресові видання українських громад Росії в 1989-2004 роках

Інформаційний каталог "Закордонне українство" виданий 2001 року київським Інститутом досліджень діаспориподає 6 назв українських видань в Росії. Кілька років тому їх було трохи більше. Проте газетами їх можна було назвати умовно, через малий тираж, інтервал виходу та якість друку. Всього ж за даними правління ОУР загалом у останні 15 років в Росії було видано понад 30 назв українських газет та журналів, зокрема 3 — на федеральному рівні.

Варто хоча б загально окреслити тематичну спрямованість цих видань, які певною мірою слугували українським громадам інформацією про перебіг громадсько-політичного життя, соціальні та культурно-освітні проблеми в середовищі української діаспори, сприйняття нею ситуації в Україні та процесу розвитку українсько-російських відносин, тощо.

Першою ластівкою українського відродження в Росії під час політики “гласності” став часопис “Украинский Вопрос”, якого вийшло всього 3 номери в 1989 році. Його видавав Московський філіал “Украинского хельсинского общества”. Він став політичним рупором українського відродження в Росії. У першому ж номері часопис поставив питання відновлення української державності та української незалежної церкви, про потребу політичних змін – відновлення багатопартійності, діяльності Греко-католицької церкви, про порушення прав людини, совісті , слова. Журнал опублікував заборонені праці Івана Дзюби, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка та інших. І прямо поставив перед російським суспільством питання про необхідність виходу України зі складу СРСР. Часопис було заборонено, але він зміг пробудити національну свідомість багатьох українців в Росії.

Важливим інформаційним проектом для української діаспори Москви став український «Інформаційний бюлетень», що видавався у Москві в 1990-1993 роках. Його автором був відомий діяч українського громадського руху в Росії Кононенко Юрій Григорович, один із засновників Товариства української культури "Славутич" та Українського молодіжного клубу в Москві, з 1992 по 1993 рік - директор інформаційного агентства "Юнпрес". (Зараз працює в Культурному центрі України в Москві заступником начальника відділу інформації та діаспори, на ІV Конгресі українців Росії обраний першим заступником голови Об’єднання українців Росії). Він анонсував в цьому часописі події у московській громаді на місяць наперед. Обсяг цього українського пресового видання - приблизно 10 сторінок. «Інформаційний бюлетень» розсилався поштою по підписці. (Мабуть це був перший приклад нормального підходу до фінансування видання часописів в діаспорі). Коли в 1993 році п. Ю.Кононенко почав працювати третім секретарем Посольства України в Російській Федерації, випуск бюлетеня припинився.

"Український кур’єр" – газета виходила в 1991-1996 роках як орган Московського товариства української культури"Славутич", що було засновано в Москві в 1989 році. Перший редактор Олександр Руденко-Десняк, другий (з жовтня 1993 року) - професор Василь Антонів, голова ради Товариства “Славутич”. Газета мала найповажніший стаж з-поміж цих українських видань у Російській Федерації. Починала виходити двома мовами: наклад українською - 5 тис. примірників, стільки ж - дубль російською. Потім видавалася тільки українською мовою накладом 6 тис. примірників. Вказати точну кількість чисел газети складно, зокрема й через порушену нумерацію в 1993 та 1995 років. Однак у бібліотеці української літератури в Москві зберігається 30 чисел видання. Крім того, в 1991-1992 рр. видавався й російськомовний варіант цієї газети. Однак в Бібліотеці української літератури в Москві збереглися лише 10 його номерів;

Головні рубрики та тематичні напрямки: "З нашої історії". "Цілющі джерела". "Літопис", "Погляди", "По сторінках української преси", "Українці в Москві", "Архівні сторінки", "Україна: погляд зсередини", "Україна: погляд ззовні", "Ми -українська громада", "Створено в діаспорі", "Культура: грунт і контекст", "Земляки", "Спадщина", "На чатах", "Літературний ярмарок".

У 1997 році через брак коштів “Український кур’єр” припинив своє існування.

"Український вибір" (Москва) - незалежна газета українців у Росії. Видавалася з жовтня 1993 року. Засновник - Товариство з обмеженою відповідальністю “КИМОС”, головний редактор - Олександр Руденко-Десняк. Перший номер вийшов українською та російською мовами. Наступні номери були україномовні. Газета з перервами виходила до 1999 року. Всього світ побачили щонайменше 32 числа газети. Фактично після проведеного в жовтні 1993 року І Конгресу українців Росії “Український вибір” був друкованим органом Обєднання українців Росії.

Редакція "Українського вибору" мала досить широку географію авторів та публікацій і прагнула відповідати заявленому у вихідних даних статусу всеросійськоїгазети. Цим вона принципово відрізнялася від інших видань, які мали переважно регіональну орієнтацію. За належної організаційно-технічної та фінансової підтримки у справі видання та розповсюдження ця газета могла б успішно сприяти налагодженню тісніших зв"язків між українськими організаціями та осередками національно-культурного життя в межах створеного восени 1993 року Об’єднання українців Росії, служити поліпшенню координації та консолідації українських громад в масштабах усієї Росії. В УВ було опубліковано кілька матеріалів правозахисного характеру (автор В.Коломацький). Через брак коштів припинила існування в вересні 1999року. Адресою редакції був будинок в Москві, де містилася славнозвісна “Українська книгарня” – 121019, Москва, вул. Арбат, 9., стр.1.

В різний час над випускам газет “Український кур’єр” і “Український вибір” працювали на громадських засадах Василь Коломацький (до від’їзду у Канаду у 1996 р.), Євген Багрій, Іван Дрогобицький, Михайло Заболочень, Борис Козаренко, Леонід Кузьмук, Павло Попович, Іван Шишов, Тетяна Чернікова, Тетяна Анісімова, Леонід Харамбура, Н. Кузнєцова, А. Щербаков, Н. Кравченко. В “УВ” також публікувалися Андрій Окара, Віталій Портніков та Віктор Ідзьо.

Українська мозаїка” (Москва) - „Еженедельная (частная) газета о жизни украинцев в Москве”. Головний редактор –Олена Строкань. Видавалася на ксероксі кількістю в 100 примірників час від часу як приватна газета. Газета виходила українською та російською мовами протягом з травня 1998 – до грудня 2000 року.

Всього вийшло 84 числа цього українського пресового щотижневика, який мав найбільшу кількість виходів в світ за сучасну нову історію Росії (!).

"Криниця" (м.Уфа, Республіка Башкортостан) - газета почала виходити з квітня 1992 року, як щомісячний спеціальний випуск щотижневої регіональної газети "Волга-Урал" для українців регіону. Видавалася Республіканським національно-культурним центром українців Башкортистану "Кобзар". 3 березня 1995 р. Міністерство друку і масової інформації Республіки Башкортистан зареєструвало "Криницю" як самостійну газету - часопис українців Башкортостану. Адреси редакції спочатку: 450014, Уфа, 14, вул. Вєтошнікова, 95, потім - 450005 г. Уфа, ул. 50-летия Октября, 12, кв. 63, т.233 313, а наприкінці – 45005, Уфа, вул.. Леніна, 56, Будинок дружби народів Башкортостану. Тел: 23-33-13; 52-40-93, 52-29-52. Редактор Ильясова Лідія Михайлівна. Видання фінансував Фонд "Відродження Чорнобилю" та місцева громада. Тираж – 1000 - 999 примірників.

"Криниця" мала виразну культурно-просвітницьку орієнтацію, що знаходила вияв у тематиці переважної більшості публікацій. Разом з тим редакція свідома організаторської місії газети, і на її сторінках докладно інформувалося про життя та проблеми української громади Башкортистану.

Особлива увага надавалаться листам читачів, які засвідчують зростання національної самосвідомости українців у східній діаспорі, підтримку процесів їхнього духовного відродження. Газета активно виходила за рамки просвітницького видання. "Політика увійшла в кожну родину. І не помічати цього газета не може". - підкреслювалося на Другому з"їзді українців Башкортистану.

Від часу заснування в березні 1993 р. до лютого 1995 р. виходив як спеціальний випуск межріональної газети „Волга-Урал”. Нині в бібліотеці української літератури в Москві зберігається 22 числа видання, датованих січнем 1993 – вереснем 1995 років. Зараз це видання випускається в електронному форматі.

В уфімській “Криниці” були опубліковані як додатки два числа газети “Оренбурзька криниця” – серпень вересень 1994 р. та серпень-вересень 1995 р.(Редактори- голови Оренбурзького українського культурно-просвітницького товариства імені Т.Г. Шевченка Микола Бурлака та Іван Дубський. Адреса – 460015, г. Оренбург,дом Советов, к.424).

"Українець на Зеленому Клині" (засновник газети - Товариство української культури Приморського краю), була зареєстрована 1 грудня 1992 року як спадкоємниця української газети з такою ж назвою, що була заснована у Владивостоці ще 30 квітня 1917 р. Перше число відновленої газети вийшло в січні 1993 р, і містило матеріали як українською, так і російською мовами. Наклад газети - 5 тисяч примірників. Хоча газета планувалася як місячник, через об"єктивні труднощі (в першу чергу фінансові) друге число вийшло лише в серпні. Перший номер редагувавГ. Гордієнко, всі наступні виконуюча обов’язки редактора Г. Кушнарьова. Газета подавала інформацію про події в Україні та життя українців в діаспорі, матеріали на історичні теми, давала юридичні поради.

Редакція шукала оптимальні форми спілкування з читачем та шляхи розширення своєї аудиторії. Враховувалася мовна ситуація в Приморському краї, де багато місцевих українців протягом майже століття піддавалися русифікації і тому не достатньо володіли українською мовою. Україномовні публікації супроводжувалися невеличкими словничками-поясненнями малозрозумілих слів. Наприкінці числа подавався також короткий словник "В помощь читателю". Все допомагало наближенню газети до масової аудиторії з тим, щоб поступово пробуджувати в ній інтерес до рідної мови, української історії та культури, а відтак сприяти утвердженню національної самосвідомости, яка в багатьох тутешніх українців була зведена нанівець.

Всього вийшло 5 чисел газети. Останній її номер датований листопадом 1993 року.

"Українське слово" (Мурманськ) - орган Українського культурного товариства “Дзвін” в м. Мурманську. Газета почала виходити з червня 1990 р. Виходила до кінця 1992 року. Світ побачили 9 чисел видання.

Програма газети лаконічно була сформульована у зверненні редакції до считачів, опублікованому в першому її числі: "Що може дати наша газета тут? Сподіваємося, що вона стане засобом спілкування, нашим обличчям і органом єднання. Будемо намагатися, щоб вона була цікавою для всіх, щоб повно відобразила наше життя, події в Україні, давала поради, була справжнім другом читача". Відповідно формувалася тематична структура игазети. Публікації газети сприяли становленню українського культурного товариства м. Мурманська, інформуванню української громади про стан справ в Україні та життя українських організацій, що виникли в інших регіонах Російської Федерації.

Українське культурне товариство Мурманська використовувало газету для посилення консилідаційних впливів на місцеве українство. Рада УКТ “Дзвін” зверталася через газету "до щирих українців, що пам"ятають і шанують своїх українських батьків і дідів, що люблять свою далеку Україну, до всіх шанувальників української культури в Апатітах, Кіровську, Кандалакші, Ковдорі,Полярному та інших містах і селищах области із закликом об"єднуватися в осередки, де б можна було зустрічатися, спілкуватися, навчати дітей рідної мови, знайомитися з пресою та красним письменством, воскресити свою приспану духовність". Адреса редакції: 183014, Мурманськ, а/я 3509, або 183052 г. Мурманск, пр. Кольский, 173, кв. 9. Зараз це видання випускається в електронному форматі.

"Східна Слобожанщина" (Вороніж) пресовий бюлетень українців Воронезької області. Заснований в 1992 році. Наклад цього друкованого видання - 900 примірників формату А-4 обсягом 4 сторінки.

Засновник - Воронезька регіональна громадська організація “Українське товариство “Перевесло”. (Мета видання - інформування членів громади, а також ЗМІ та інших зацікавлених структур про проблеми українства і взаємин з Україною на території Воронезької області., де у 10 з 32 районів Воронезької області компактно проживають українці).

Відповідальний редактор цього україномовного пресового бюлетеню – журналіст обласної газети “Коммуна” ДмитроМихайлович Денисенко, в той час студент Воронезького державного університету. Згодом у нього виникли труднощі з технічною базою. Крім того, стрімко почали зростати ціни на папір і послуги спеціалістів. Випуск газети довелося припинити у 1995 році. В друкованому вигляді вийшли 3 числа цього пресового україномовного бюлетеню - за перше півріччя 1994 р. та за 1995 рік. Поступово трансформувався в електронне видання без чітко зафіксованого формату. У друкованому вигляді випускається тільки на замовлення. Виходить неперіодично. Поширюється мережею Internet.

Поштова адреса: Російська Федерація, 394000, місто Вороніж, Головна пошта, абонентська скринька 235; р.т. (0732) 58-42-96. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">denisenko@kommuna.ru. З 18 липня 2004 року випуск видання україномовного бюлетеню "Східна Слобожанщина" (Вороніж) здійснюється в електронному форматі на незалежному сайті діаспори “Кобза-українці Росії”.

"Українці на Півночі" (Тюменська область) - газета почала виходити в м. Ноябрську в серпні 1993 року. Нині припинила своє існування. Співзасновники видання: адміністрація м. Ноябрська, Нижнєвартівське культурно-просвітнє товариство „Українське земляцтво”, редакція газети „Українці на Півночі”. Протягом серпня-листопада 1993 р. вийшло 5 чисел газети (включно з сигнальним). „Червона калина” – часопис товариства „Єдина родина” українців Тюменської області (Тюмень). В бібліотеці української літератури в Москві зберігається 1 число газети, датоване 30 серпня 1996 року.

Тинди-Ринди: Українська Москва: події, інформація, стьоб”. Видавець – „Брати” спільно з дуже компетентними органами”. Протягом 1992-1993 рр. вийшло щонайменше 16 чисел видання.

“Газета Невідомого: незалежний український часопис Дмитра Невідомого”. Перші три числа газети (1993 р.) вийшли під назвою „Невідома газета”. Часопис друкувався на принтері й до кожного його числа було прикріплено купюру в 1 руб. Збереглися 4 числа видання, які побачили світ протягом березня-серпня 1993 р..

Українська родина” – газета культурно-просвітнього товариства „Українська родина” (Сургут). Виходила неперіодично. Нині в бібліотеці української літератури в Москві зберігається 7 чисел видання (1995 р., квітень, жовтень; 1996 р., травень; 1997 р., липень; 1999 р., січень; спецвипуски за серпень 1996 та вересень 1997 рр.).

Думка” – видання Ставрополь-на-Волзі українського земляцтва „Дніпро” (Тольяті). В квітні 1994 року вийшов перший номер українського видання газетного формату А-4 "Думка". Вона виходила раз напівроку на комп’ютерній базі АТАвтоВАЗ”і вже в 1996 році вийшов її випуск № 4. Співредакторами “Думки” стали інженер-конструктор КБ АвтоВАЗаВолодимир Григорович Вовкогон і Григорій Михайлович Яковенко.

На жаль, через банальний брак коштів видання приходилося двічі припиняти. Зараз її в земляцтві “Дніпро” випускають до якихось визначних подій. До березня 2004 року вийшло 9 чисел. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">lesnitchiy@mail.ru.

“Забута країна” (Санкт-Петербург) - дайджест. Заснований 1997 р. (перше число датовано березнем-квітнем), засновник – О. Стащак. Наклад – 990 примірників. Вийшло 4 числа.

„Український вісник” – незалежний часопис українців Республіки Комі. Засновник і головний редактор М. Коцупей. Місце видання – Інта, в 1991-1993 рр. – Ухта.

„Українські новини” – газета „для украинцев и россиян, всех друзей Украины”. Засновник і головний редактор В. Великодній. Вийшло 1 число, датоване січнем 1998 р.

“Брати”, Журнал української фантастики “Інформаційний бюлетень Об’єднання українців Москви” (Москва).

“Українське життя” (інформаційний вісник). Видавав Центральний Провід ОУН Руху м. Москва. Редактор Віктор Гуменюк. Вийшло кілька чисел газети, розмноженої на ксероксі. Адреса: 103009 Москва, Леонтьевский пер., 11, кор.1, кв. 5; т.132 –12-13.

"Сибирский украинец" (Іркутськ) - заснована Іркутським українським національним центром "Клекіт") – газета з’явилася в липні 1993 року в російськомовному та україномовному варіантах. Зверталася до проблем місцевого українського бізнесу, пропонуючи читачам низку комерційних оголошень та рекламних мареріалів. Прагнення "Сибирского украинца" предметно сприяти розвитку зв"язків між підприємцями України та Росії було цікавим і перспективним напрямком в діяльності газети. На жаль, газета припинила існування.

"Рідне слово" (Челябінськ) - газета (“Рідне слово-Родное слово-Native word-Das verwandt Wort-Mon parole”) виходила з грудня 1994 року. Засновник і видавець - громада українців Челябінської області "Троянда". Перший номер газети вийшов в грудні 1994 року, редактор В.П. Щербина; адреса: 454000, м. Челябінськ, вул. Кірова, 112, к.31; тел.33-23-14; тираж першого числа був 4000 примірників. Вже через рік, у серпні 1995 року тираж впав до 2000, а в жовтні того ж року - 1000 примірників.

Уже в першому номері, в соціологічному коментарі йшла мова про існуючі в російському суспільстві анти-українські настрої, однобічну й тенденційну подачу українського матеріялу в тутешніх засобах масової інформації, коли з українців "крок за кроком створюється образ нового ворога". Газета свідомо противоставляла таким тенденціям конструктивну програму "Активно сприяла зміцненню миру, дружби та взаєморозуміння між усіма націями, котрі населяють Челябінську область, а також сусідні уральські регіони, сприяти органам влади у розв"язанні тих нагальних питань, від яких залежить подальший розвиток російського суспільсива, а відтак і добробут численної української меншини на Уралі". Адреса редакції: 454000,м. Челябінськ, вул. Кірова, 167, к.52; тел. 41-66-09. Світ побачило 6 номерів газети, датованих груднем 1994 р., серпнем-груднем 1995 р. та березнем 1996 р.

Кубанські українські пресові видання початку 1990-х років: "Козацьке слово" (Краснодар), газета кубанських козаків, почала виходити у 1991 році. Формально газета не належала до якогось із українських національно-культурних товариств краю, мала статус незалежної. Засновник і видавець - О. Голуб. На першій сторінці місце видання вказано м. Нова Січ. Протягом 1993 р. вийшло 4 числа. Газета припинила своє існування. "Малиновий Клин" (Краснодар), який додатковою сторінкою виходив в "Кубанских новостях" і накладом у 60 тисяч примірників розійшовся по всій Кубані. У 1992 році кубанцям вдалося видати українською і російською мовами 3 номери. "Козацький Край” (Краснодар) –наслідував “Малиновий Клин”. Спільно з редакцією донецького "Східного Часопису" підготовлено 4 числа. Коли ж редакція цієї донецької газети порушила договір з кубанськими українцями, то вони почали видавати новий часопис, яким став "Вісник Товариства української культури Кубані".

Інститут Тараса Шевченка при Оренбурзькому держаному університеті видає російською мовою наукові записки"Бюллетень Інституту Тараса Шевченка". Започатковано його було в 1993 році, коли Оренбург відмітив своє 250-ліття. Видання розмножується на ксероксі і зшивається саморобно зошитами. Наклад і періодичність не вказані; обсяг приблизно – 1-3 друкарських аркуша. Науковим редактором цих записок був кандидат філогічних наук, відомий учений-україніст та письменник-шевченкознавець, лауреат Національної премії України ім.. Т.Г. Шевченка (1994 р.) ЛеонідНаумович Большаков (нині покійний), директор Оренбурзького Інституту Тараса Шевченка. Перший випуск бюлетеню (наукових записок) Інституту Тараса Шевченка називався “Оренбург Шевченківський” і містив в собі одноіменну наукову доповідь В.В. Дорофєєва, протокол № 1 зібрання засновників Оренбурзького громадського інституту Тараса Шевченка, Статут цього громадського об’єднання (за 17 червня 1993 р.), вітальні телеграми з України. Матеріально-технічне забезпечення видання першого випуску забезпечив Зиновій Васильович Дідоха, оренбурзький підприємець, що потім став головою обласного українського Товариства ім. Т.Г. Шевченка.

Український клуб-Ukrainian Club-Украинский клуб” (Москва) – анонсована як спеціальний випуск газет „Альтернатива”, „Український кур’єр”, „Український вибір” та журналу „Українська культура”. 1994 р. вийшло лише одне число накладом у 100 тис. примірників (перевірити наклад нині неможливо) під редакцією професійного московського журналіста Володимира Нирка - англійською, українською і російською мовами. Проект мислився як глобальний інформаційний проект діаспори Росії з поширенням у діаспорі країн, як Сходу, так і Заходу. Проект планувався як культурницький, розважальний, з елементами пошуку спільної "діаспорної культури" на сучасному етапі. Цей проект на жаль не отримав належної підтримки з боку керівництва ОУР, яке побачило в “УК” небажаного конкурента газети "Український вибір" (обмежений наклад було розіслано керівництвом у регіональні організації із затримкою у 4 місяці). Очевидно також, що з самого початку проект не мав належного економічного прорахунку, розраховувався на швидкий резонансний ефект, що не відповідало можливостям громади. Важливо відмітити, що власті Росії дуже насторожено відреагували на масовий вихід “УК”. Володимиру Нирко став відомий факт знищення накладу газети в одному з регіонів Росії. В результаті перше число перспективного проекту так і залишилося єдиним, хоча сам Володимир Нирко все ще не залишає надій на відновленя цього видання і тримає на своєму комп’ютері незавершене друге число “УК”.

“Кобзар на Дону”. Газета Спілки українців Ростовської області. Наклад – 999 примірників. Обсяг – 0,5 друкованих сторінки. Редактор – Георгій Білоусов. Перше число вийшло в березні 2005 року. Розповсюджується безкоштовно. Мова – російська. В номері є інформація про організаційні збори Спілки українців Ростовської області 22 січня 2005 року і вітальне слово генерального консула Петра Андрієнка.

Насильницьки перерваний розвиток української преси фактично не мав шансів на якесь продовження до кінця 1980-х - поч. 90-х рр., коли в Росії почали формуватися національно-культурні організації. Саме завдяки їхнім зусиллям у Москві, а потім в інших регіонах Росії невеличкими тиражами з’являються поодинокі українські газети, випуск яких епізодично здійснюється виключно на ентузіазмі активістів українських національно-культурних товариств. Не маючи у більшості випадків державної підтримки, надійних джерел фінансування, з огляду на малі наклади, нерегулярність виходу та відсутність належної мережі розповсюдження, ці видання не здобули масової аудиторії і розповсюджуються переважно серед активу українських громад, у межах окремих регіонів. Деякі з них припинили існування після виходу кількох перших номерів, інші продовжували виходити з періодичністю раз на 3-6 місяців, а то й з більшими інтервалами. І тому українці Росії з великим здивуванням сприйняли тверження російського посла в Києві пана Юрія Дубініна в його інтерв"ю газеті"День" (2 березня 1999 р.). Пан посол навів "свіжі дані" по темі української преси: "…в Росії видається багато українських газет - "Український кур"єр", "Український вибір" (Москва),"Рідне слово" (Челябінськ), "Українець на Зеленому Клині" (Владивосток), "Козацький край" (Краснодар) і багато інших." Варто зазначити, що ця "новизна" тягне щонайменше на 3-5-річну поправку, адже саме тоді припинили своє існування всі перераховані російським послом українські часописи, а "Козацький край" не виходив понад чотири роки. Припинив своє існування і "Український вибір" (Москва).

Існуючі на сьогодні в Росії регіональні українські пресові видання:

На сьогодні реально існують і виходять в світ наступні українські пресові видання:

А) Щомісячні друковані видання (газети):

  1. Батьківщина (Камчатка)
  2. Вісник Товариства української культури Кубані (Кубань)
  3. Голос України в Західному Сибіру (Тюмень)

1.

Б) Щоквартальник друкований

1. Промінь (Самара)

Українські щомісячні додатки до російськомовних газет:

1. Вербиченька (м. Нижнєкамську, Татарстан),

2. Українська родина (м. Сургут, ),

Нижче приводяться їх короткі характеристики.

"Батьківщина" (Петропавловськ-Камчатський).

Орган Національно-культурної автономії українців Камчатки.

Виходить російською та українською мовами. Засновник газети - Національно-культурна автономія українців Камчатки, друкованим органом якої газета є. Накладом спочатку в 2 тисячі, а з 2003 р. - 1 тисячу примірників. З 2003 року випускається за фінансовою допомогою Держкомнацміграції України. Обсяг - один друкований аркуш. Редакція розташована в місті Петропавловську-Камчатському. Це одне з двох українських виданнь в Росії, яке можна передплатити. Існує "Батьківщина" на кошти передплатників (їх понад 300 осіб) і спонсорів - людей, які відчувають себе українцями. В 2003 році отримали невелику (8 тис. руб.) допомогу від адміністрації Камчатської області. А у вересні Держкомнацміграції України виділив на видання газети понад 28 тис. руб., за що в редакції дуже вдячні. Усе це передбачено Федеральним законом про НКА. Частина тиражу передається безплатно в бібліотеки, решта іде в продаж.

“Батьківшина” друкує розповіді про життя Камчатської громади, подає новини з України, матеріали про її історію, культуру та визначних діячів, про народні традиції та звичаї, національну кухню, зокрема друкує рецепти українських страв. Публікує також уривки з праць українських істориків, юридичні матеріали, що торкаються українсько-російських відносин. Є в газеті сторінка гумору і дитяча сторінка. Постійні автори - члени правління НКАУ Камчатки, вчителі та учні українського класу, активісти громади. Найулюбленіші рубрики – “Невідома Україна”, “Українці на Камчатці”.

Адреса редакції: 683000, Петропавловськ-Камчатський, а /я 101. Контактний телефон: 8-415-22 (11-23-64). E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">cobra52@mail.kachatka.ru. Редакційна рада сьогодні: Віктор Манжос, Валентин Пилипчук, Олександр Кришталь, Оксана Петрук, Марія Сидорик.

21 вересня 2000 року “Батьківщина” була зареєстрована в Північно-Східному регіональному управлінні Міндруку Росії як окреме видання - перша українська газета на терені Камчатської губернії. Два перших номера зверстав редактор міської газети “Петропавловськ” Борис Павліченко, якому допомагала його дружина Олена Бувайло. Спочатку виходила як додаток до міської газети накладом 50.000 примірників. Надалі по лютий 2003 року готувала матеріали і редагувала газету зі своїми друзями редактор “Батьківщини” Едіта Мирославівна Познякова, викладач одного із місцевмх вузів. Вона додала до назви слова - “Україна, моя Україна”. 5-го числа кожного місяця газету здавали до міської друкарні. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">petro@mail.iks.ru; Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">rendall@mail.kamchatka.ru. З початку 2003 року редактором газети став професійний військовий журналіст капітан 2-го рангу Олександр Анатольович Кришталь. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">cobra52@mail.kamchatka.ru. За станом на початок літа 2005 року вийшов в світ 41 номер газети “Батьківщина”.

"Вісник Товариства української культури Кубані" (Краснодар)

Виходить в світ з 1996 року і на сьогодні є найстарішим діючим україномовним пресовим виданнім в українській діаспорі Росії. Видання стало можливим завдяки передачі Товариству української культури Кубані оргтехніки Українсько-Американською координаційною Радою. "Вісник" виходить щодвамісяці, але через брак коштів ця періодичність порушалася. Наклад видання становить 300-500 примірників, іноді - 100 примірників.

“Вісник” багатий тематикою і інформативний. Очевидно, що додаткове державне спонсорство з боку уряду України могло б допомогти ширшому розповсюдженню видання. Адреса редакції: 350000, м. Краснодар, вул.Красноармійська, 53. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">visnik@rambler.ru. Редактор – професор Чумаченко Віктор Кирилович, директор Науково-дослідного центру Краснодарського державного університету, культури і мистецтв, завідуючий кафедрою літератури, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України і Кубані. “Вісник” виходить з великими труднощами, в основному за спонсорською підтримкою. Наприклад, спонсором № 41 2005 рокувиступила дочка відомого українського діяча з Кубані Дмитра Нитченка - австралійська письменниця Леся Богуславець (Ткач).

За станом на середину літа 2005 року вийшло 42 числа газети “Вісник Товариства української культури Кубані”.

"Голос України в Західному Сибіру" (м. Тюмень)

Орган Української діаспори Тюменської області. Українська щомісячна громадсько-політична газета.

З серпня 2000 року існує українська щомісячна громадсько політична газета Видання виходить при підтримці департаменту по інформаційній політіиці Адміністрації Тюменської області, Комітету по ЗМІ і поліграфії ХМАО (Ханти-Мансійського національного округу), Комітету у справах національностей адміністрації області та Генерального Консульства України в Тюмені. Вона зареєстрована Західно-Сибірським територіальним управлінням Міністерства РФ у справах друку 11.08. 2000 року. Формат газети: А-3, 12 полос, 4 друкованих аркуші, колір - 2+1. Газета виходить щомісячно, а при необхідності - щонедільно.

Наклад першого - пілотного числа становив 20 тисяч примірників, тепер – 5.000. Видавець - "ООО "Голос Украины в Западной Сибири" (Товариство з обмеженою відповідальністю). Фундатор і головний редактор – Микола Казимирович Свінтицький. Заступники головного редактора: Олександр Іванович Потока - голова Регіональної української національно-культурної автономії Ямалу, Петро Павлович Яремчук- заступник голови ФНКА "Українці Росії", голова Регіональної української національно-культурної автономії Ханти-Мансійського автономного округу. Свідоцтво про реєстрацію видано 11 серпня 2000 року. Наклад розповсюджуіться в Омській, Новосибірській, Челябінскій, Курганській, Томській, Свердловській, Кемеровській, Тюменській області та Ханти-Мансійському і Ямало-Ненецькому автономних округах. На території розповсюдження газети проживає більш ніж один мільйон етнічних українців, а по обсягу - це більше 10 територій України.

Матеріал тематично розбивається наступним чином: на першій сторінці офіційна інформація адміністрація Президента України, Постанови Верховної Ради України; на другій - сторінці офіційна інформація про суспільно - політичну ситуацію в Західному Сибіру. Наступні - сторінки містять рубрики: "Діяльність національно-культурних громад українців", "Україна-політика", "Україна-культура". Україна-суспільство", "Україна -історія", "Сторінка Генерального консульства України в м. Тюмень", "Подоляночка” - сторінка для жінок та не тільки", "Україна - спорт". На сторінках газети публікуються матеріали про продукцію українських підприімств та їх реклама, український гумор.

Враховуючи ту обставину, що в регіоні проживає чимало вихідців із східних російськомовних регіонів України, а також те, що газету читають нащадки вихідці із України другого та третього поколінь, що не володіють українською мовою, частину матеріалів газета подає російською мовою.

Газету "Голос України в Західному Сибіру" можна придбати в газетному кіоску та передплатити. Деякі організації, в котрих працюють етнічні українці, здійснюють колективну передплату видання.

Газета "Голос України в Західному Сибіру" не публікує матеріали, що можуть пошкодити конструктивному розвитку російсько-українських відносин, а також скандальні, так звані "гарячі" матеріали, матеріали , що стосуються внутрішнього розбрату в українських національно-культурних товариствах.

“Голос України Західному Сибіру" більшістю працює в режимі дайджесту і регулярно подає передруки з актуальних питань політики та культури України із газет "Голос України", "Урядовий кур’єр", "Дзеркало тиждня", журналу "ПІК".

Адреса редакції: г. Тюмень, ул. Широтная 61-а, 73. Тел.33-98-95; тел. відповідального секретаря Л.Т. Медведчук - 46-40-76.).Сайт: http://www.guzs.by.ru. E-mail: guzs@rol.ru; Kiev2003@bk.ru.

За станом на початок літа 2004 року вийшло в світ 58 номерів газети "Голос України в Західному Сибіру".

"Промінь" (Самара)

Газета Самарської регіональної громадської організації “Український національно-культурний центр “Промінь”

Видання Рада Самарської регіональної громадської організації “Український національно-культурний центр "Промінь". Обсяг в 2 друковані аркуші. Періодичність цього видання 1 на 3 місяці. Завдяки фінансовій підтримці властей Самарської області (приблизно по 25 тисяч рублів на рік) виходить щоквартально з грудня 1997 року тиражем 999 екз. Одне з небагатьох регіональних виданнь, котрі продоіжують своє існування. Газета зявилась на світ як спеціальний випуск до 5-річчя обласного українського національно-культурного Центру. Але завдяки наполегливості і енергії свого першого редактора голови товариства “Промінь” Михайла Івановича Карпенка, почала видаватися регулярно - 1 раз на 3 місяці чи на півроку - сдвоєний номер.

У січні 2003 року редактором її став новий голова самарського обласного українського товариства професійний літераторОлександр Олександрович Лазаревський. Завдяки цьому до складу редакції прийшли нові люди, оновився її зміст. “Промінь” перетворився із простого дайджесту українськоі преси, яким він був останні роки, в інформаційно насичене видання. При цьому редакція намагається до того, щоб газета показувала всі вектори українского життя іи була розуміла більшості її читачив. Тому "Промінь" знову став двомовним. Збільшився його авторський склад. В 2005 році цей самарський український щоквартальник очолив професійний журналіст Валерій Дмитрович Фріщин.

Редакційна рада: рада Українського національно-культурного центру "Промінь", адреса: 443056, Самара-56, ул. Панова, 38-2, телефони: 334-37-82 або 337-00-98. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">pdi@samara.ru. За станом на початок літа 2005 року вийшов в світ 31 номер “Променя”.

Українські щомісячні додатки до російськомовних газет:

Вербиченька” (м. Нижнєкамськ, Татарстан)

Орган Міської національно-культурної автономії Українське товариство "Вербиченька"

Українське Товариство "Вербиченька" існує і працює у м. Нижнєкамськ республіки Татарстан з жовтня 1995 року. З 1997 року 1-2 рази на місяць друкується українська сторінка “Вербиченька” у місцевій газеті "Ваша газета". Це найбільш популярне видання міста Нижнєкамська, наклад її 23 тис. примірників. "ВГ" газета приватна і більшою частиною рекламна, власником її є татарин Адіс Кареєвич Сулейманов. Добрі стосунки з цією чудовою людиною дають змогу протягом вже 8 років друкувати хоч невеличку за площею українську газету, з якої мешканці Нижнєкамська можуть довідатися про справи товариства, новини з Батьківщини, про історичні події чи видатних діячів української культури. Має газета невеличкий дитячий куточок, друкує поетичну сторінку. Перші номери газети виходили під редагуваннямНаталі Колногуз, потім Тетяни Винничук, а з 1998 року редагує сторінку Людмила Валентинівна Найденко. Вона – заступник головиви національно-культурної автономії, вчителька в міському українському класі для дітей.

На початку 2005 року вийшло більше 70 чисел. У 2004 році в Києві Л. Найденко було нагороджено Почесною грамотою УВКР "за вагомий внесок у згуртовання українства, збереження і плекання національних цінностей та піднесення авторитету України у світі".

Поштова адреса редактора “Вербиченьки”: 423581, г. Нижнекамск, проспект Мира, 83. кв. 111. Контактні телефони: (8555) : 34-35-94, 42-26-61 Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">verbichenka@list.ru

З осені 2004 року “Вербиченька” має свою електронну сторінку на сайті “Кобза-українці Росії”.

“Українська родина” (м. Сургут, Ханти-Мансійский автономний округ),

Орган міської Національно-культурної автономії "Українська родина"

“Українська родина” - додаток до сургутської міської газети “В центре событий” (“В центрі подій”).

Українська діаспора міста Сургута налічує вже більше 14 років своєї активної діяльності. Спочатку це було культурно-просвітнє товариство “Українська родина”, з 1997 року утворено українську національно-культурну автономію. В 2002 році відбулося злиття цих організацій в одну - національно-культурну автономію “Українська родина” місто Сургут, крім того було відкрито Український культурний центр. Пріоритетним напрямом роботи, звичайно, є культурно-просвітня діяльність.

Щомісячний вихід українського додатку «Українська родина» до обласної газети “В центрі подій”, яка виходить накладом 30.000 екземплярів., розпочато у 2004 році. В цьому додатку даються консультації з актуальних питань громадянства, висвітлюється життя української діаспори, культурні події на теренах України.

Редактор – Ганущак Микола Васильович ( він теж заступник головиви національно-культурної автономії, вчитель української недільної школи). Телефони 36-35-43, с. 65-08-18. E-mail:Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">kolya68@list.ru, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">ukrsurgut@list.ru: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">ukrsurgut@mail.ru.

З весни 2005 року “Українська родина” має свою електронну сторінку на сайті “Кобза-українці Росії”.

Крім того в регіональних українських організаціях неперіодично виходять наступні видання:

“Джерело” (Томськ)

Орган Центру Української культури "Джерело"

Адреса: 634045, Томськ, вул. Мокрушина, 7, кв. 31, т. 41-19-47. Голова Томської регіональної громадської організації “Центр української культури «Джерело” з 1997 року. Філіпова Мирослава Орестівна. Делегат І та II Конгресів української діаспори і II Конгресу СФУЛТ, міжнародного фестивалю української пісні "Доля", учасник проекту "Слов'яни в Сибіру", організатор народного фолькльорного колективу "Джерело", член координаційної Ради в справах національно-культурних об'єднань, член Ради громадської приймальні при губернаторі і повноважному представникові президента РФ в Томській області. Вийшло в світ 4 числа.

Газета отримується Українською бібліотекою м. Москви. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">mira@smg.tsu.ru.

"Гомін Колими" (Магадан)

Газета Магаданської регіональної національно-культурної автономії "Колима-Славутич". Перше число вийшло 10 грудня 2002 року. В епіграфі газети слова Тараса Шевченка: "Обнімімося ж, брати мої, молю вас, благаю!" Тираж видання - 999 примірників. За умови не перевищення такого тиражу газета не підлягає державній реєстрації. Обсяг газети - два друковані аркуші.Тексти друкуються українською і російською мовами. Варто зазначити, що зроблена вона на справжньому професійному рівні. Газета ставить собі за мету подавати інформації про Україну, українців у світі, друкувати портретну галерею колимчан українського походження, працею яких область будувалася, розросталася, перетворюючись з краю Білого Мовчання в золоту провінцію Росії, острівець унікального сільського господарства на Крайній Півночі, а також розповідати про проблеми діаспори.

В одному з номерів є інформація, що українці хотіли б мати власну церкву, де служба правилася б українською мовою, дивитися театральні вистави рідною мовою, впровадити в школах факультатив української мови. На даному етапі на все це немає коштів. В першому номері газети було надруковано "Молитву до мови" письменниці Катерини Мотрич щоб нагадати українцям, десятиріччями відірваними від Батьківщини, а також і тим, хто народився у цьому краї - колимським українцям вже третього покоління про їх належність до української родини. Хотілося б щоб газету колимських українців не спіткала доля їх попередниквів в інших регіонах Росії.

Редактор газети - Катерина Кузьомко, інформаційна підтримка - Богдан Пиріг (він же голова НКА; тел. НКА 2-30-68),Ніна Новохатько, Роман Шестопалка. Адреса: 685000, Магадан, вул. Паркова, 20, Пиріг Богдан Франкович); тел.2-25-91. E-mail:

Загальноросійське пресове видання діаспори

"Український огляд/Украинское обозрение" (Москва)

З лютого 2000 року вийшло в світ 5 чисел незалежного видання українців Росії “Українськое обозрение/Український огляд” (останнє в травні 2003 року). Журнал більше 2 років не виходить, хоча він планувався як щомісячник. Його Об’єднання українців Росії зареєструвало у 1999 році. (Свідоцтво Міндруку РФ від 30 листопада 1999 року, рег. ПИ №77-1233). “УО” планував давати широку панораму інформації про сучасну Україну; історію та культуру України; стан російсько-українських відносин; життя Західної української діаспори; проблеми і здобутки українських осередків в Росії. “УО” виходив двома мовами, наклад – 2.000 примірників. Засновник – Об’єднання українців Росії. Головний редактор –Олександр Руденко-Десняк. Адреса редакції: 109280 г. Москва, ул. Велозаводская, 11/1; т. (095) 118 9192, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">libukr@online.ru.

"Пілотний" номер “УО” вийшов в лютому 2001 року. В середині березня 2001 р. в Києві відбулася презентація пілотного номеру цього нового двомовного журналу. Він містить три інформаційні блоки – життя України, життя східної і західної діаспор. Але і це видання (третій діаспорний газетний проект О. Руденка-Десняка) так і не стало регулярним через звичну відсутність фінансування. Разом з "пілотним" вийшло друком 6 номерів. Одне з чисел було повністю присвячене З"їзду вихідців з України, в якому керівництво ОУР прийняло активну участь. З"їзд (Москва, грудень 2001 р.), що планувався як пролог Року України у Росії.

В розпорядженні авторів дослідження є документи, що висвітлють безуспішні спроби реакції «УО» отримати підтримку виданню з боку, як України, так і Росії. Так, 12 червня 2000 року головний редактор журналу, голова ОУР О. Руденко-Десняк звернувся до прем"єр-мінистра України Віктора Ющенка з листом, в якому писав: "...важко вирішити всі пов"язані з щомісячником проблеми без відчутної підтримки з боку Української держави". Після довгого руху по адміністративних сходах цей лист опинився в Комітеті інформації і 25 вересня 2000 року (№346/4) заступник голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України пан Віктор Абліцов, мотивуючи відмову у фінансовій підтримці "Українського огляду”, пише: "... чинним законодавством як Росії, так і нашої держави встановлено, що засновники друкованих ЗМІ зобов"язані забезпечувати виробничі, фінансові та матеріально-технічні умови діяльності створеного ними друкованого періодичного видання". Далі в листі ідуть трафаретні посилання на лімітні асигнування, їх обмеженість, і поситлання на те, що Українська держава, "незважаючи на труднощі періоду становлення, надає державну підтримку друкованим періодичним виданням національних меншин в Україні". З яких майже половина (а це близько 1,5 тисячі назв) російськомовні. Пан Віталій Абліцов радить російським українцям звернутися до найвищих інстанцій Російської держави, яка, згідно з чинним законодавством, зобов"язана забезпечувати культурні, освітні й інформаційні потреби всіх своїх громадян, що проживають на її території, у тому числі й найчисельнішій в Росії національній меншині - українській.

15 листопада 2000 року знову звернулися по допомогу виданню до прем"єр-міністра України пана Віктора Ющенка, в якому нагадали, "що ні одна з програм української влади відносно Східної діаспори фактично не була здійснена і що співпраця України і діаспори в галузі перш за все інформації безумовно покликана часом". Надія на позитивне вирішення проблеми так і не свправдилася.

Редакція “УО” зверталася у справі підтримки і до російської влади. Вже через місяць після державної реєстрації часопису ОУР звернулося до заступника міністра РФ у справах федерації і національностей пана О. Томтосова з проханням включити у фінансову заявку фінансування (через Міндрук) російсько-українського щомісячника "Український огляд". І тоді ж в котрий вже раз поставило питання про виділення безкоштовного радіоефіру на одному з федеральних каналів мовлення. З свого боку ОУР брало нак себе зобов"язання забезпечувати потенційну програму необхідним інформаційним матеріалом. Жодного кроку в напрямку задоволення гарантованих законами прав української меншини на інформацію рідною мовою у цьому випадку не було зроблено.

Заступник начальника Головного управління внутрішньої політики Адміністрації Президента РФ пан О. Ситніков теж не вважав за потрібне сприяти фінансуванню хоча б цільових номерів, пова"язаних з Третім Конгресом українців Росії і Роком України в Росії. Коли ж редакція звернулася за підтримкою до міністра Міндруку РФ пана М. Лєсіна, то від неї почали вимагати інформацію про передплатників часопису і інші параметри видання. Міністерством були використані абсолютно всі аргументи для формальної відмови. Заступник міністра пан В. Сироженко відмовляє в підтримці "Українського огляду" на тій підставі, що воно виходить в світ з неповними вихідними даними, що адреса редакції не співпадає з вказаною в реєстраційному документі, що немає індексу і не визначена ціна номера (тобто немає позначки про ціну), що адреса типографії вказана не точно. І на тій підставі, керуючись статтею 13.22 "Порушення порядку оголошення вихідних даних" Кодексу РФ про адміністративні порушення, МПТР РФ виносить газеті "Український огляд" попередження і погрожує адміністративним штрафом (!).

Такі дії інакше, як знущанням над українською пресою назвати неможна, особливо враховуючи той факт, що російські закони, що стосуються задоволення прав національних меншин не виконуються самою владою, і за їх невиконання жоден чиновник регіонального чи федерального адміністративного рівня не був притягнутий до відповідальності. В даному випадку Міністерство друку просто шукає привід для відмови, роблячи це у формі тиску. Адже, по-перше, видання у вихідних даних не позначено як журнал, зазначено просто: видання. Журналом в листі до Міністерства “УО” було названо в робочому порядку через нерегулярність його виходу в світ. По-друге, зовсім не обов"язково реєструвати видання як юридичну особу, бо Об"єднання українців Росії є такою, про що записано в Державному реєстрі, а в Статуті є запис про видавничу діяльність і, в випадку необхідності, редакція "Українського огляду", яка працює виключно на громадських засадах, може діяти при Об"єднанні на основі Положення. Також була домовленість, що функції Видавця, для спрощення розрахунків, візьме на себе поліграфічне підприємство. Відповідний документ типографія "Сарма"направила в міністерство.

Міністерство друку також наполягало щоб українське видання виходило виключно у підвідомчій типографії. Редакція мала справу з такою типографією №12 в м. Москві. В даний момент згадана типографія знаходиться в процесі акціонування-приватизації що, до речі, проводится у відповідності з рішенням самого міністерства. Іншу підвідомчу міністерству типографію міністерство редакції “УО” не вказало.

В грудні минулого року була домовленість з міністерством про пошук неформального підходу до вирішення проблеми єдиного в Росії федерального видання української діаспори. Мова йшла про те, щоб всі формальності з визначенням статусу редакції, підпискою і т.і. вирішувалися після надання виданню допомоги з випуском двох чисел. Загалом вся переписка з Міндруком з приводу "Українського огляду" триває вже рік (на момент 2003 року – прим. ред.) і жодного позитивного результату не досягнуто.

Досягнути результату можна було б у випадку, якщо допомога виданню була б надана у вигляді спеціального гранту, а не у відповідності до загальних стандартів діяльності Міндруку. Професійний рівень "Українського огляду" та "м"яка" політична лінія редакції здавалося б уможливлюють цей варіант, не кажучи вже про право найбільшої національної громади Росії мати хоча б одне федеральне видання, підтримане федеральним бюджетом.

5 грудня 2002 року на закриття Року України в Російській Федерації голова ОУР, ФНКА "Українці Росії", заступник голови Консультативної Ради у справах національно-культурних автономій при Уряді РФ Олександр Руденко-Десняк направив Президенту Росії Володимиру Путіну листа, в якому, перелічивши так і не здійснені сподівання української діаспори в Росії, вказав і на те, що "без державної підтримки не вдається налагодити випуск хоча б одного періодичного видання української діаспори".

Деякі висновки:

1. Всі реально діючі на сьогодні в Росії самостійні регіональні україномовні пресові видання (“Батьківщина”, “Вісник Товариства української культури Кубані”, “Голос України в Західному Сибіру”, “Промінь”) виходять з труднощами, бо не мають постійних надійних джерел фінасування. Хоча “Батьківщина”, “Голос України в Західному Сибіру” і “Промінь” підтримуються з регіональних бюджетів, а “Батьківщина”, “Голос України в Західному Сибіру” отримували також фінансову підтримку від Держкомнацміграції України.

2. Українська діаспора у більшості регіонів Росії поки неспроможна самостійно забезпечити стабільні інформаційні проекти (навіть на рівні щомісячної газети накладом 1 тисячу примірників). Видання ОУР не мали ідейної новизни і привабливості для їх читачів. До того ж крім 2-х регіональних видань (“Батьківщина” та “Голос України в Західному Сибіру”) всі інші розповсюджуються безкоштовно. Не використовується прийнята практика передплати і продажу газет серед читачів-українців в регіонах. Регіональні українські організації через недостатню організованість і відсутність необхідної статутної вимогливості з боку керівництва ОУР та ФНКА “Українці Росії” не збирали і не виплачували кошти на видання загальноросійських друкованих ЗМІ і оплату хостінгу сайту ОУР –ФНКА.

3. Відсутність платіжноздатного попиту на україномовні видання вкаказує на бідність значної частини членів деяких українських громад, так і відсутність потреби в виданнях такого змісту і якості. В обставинах, коли дані пресові видання не користуються достатнім попитом з боку членів самих національних громадських організацій, досить важко ставити питання про повну оплату цього “інформаційного товару” з боку державних установ Росії і України. В нормальних обставинах держава допомагає лише тим, хто працює і результатами своєї праці ствержує свою необхідність для суспільства.

http://kobza.com.ua/6-informacija-analityka/doslidzhennja/1088-ukrajinska-diasporna-presa-rosiji.htmlhttp://kobza.com.ua/6-informacija-analityka/doslidzhennja/1088-ukrajinska-diasporna-presa-rosiji.html