СТЕПАН РУДАНСКИЙ В КОМИ ЛИТЕРАТУРЕ.

17 Декабря 2013
СТЕПАН РУДАНСКИЙ В КОМИ ЛИТЕРАТУРЕ.

Степан Руданский в коми литературе

Большой удачей и настоящим открытием для украинцев планеты явилась творческая связь Тараса Шевченка и коми поэтов. Теперь можно говорить о причинах такой духовной связи. Интереснейшая тема для научных исследований.

Но это не всё. Недавно мне в руки попала книга из Национальной библиотеки Республики Коми. Издание: Киев, Главная специализированная редакция литературы на языках национальных меньшинств Украины,2003. На развороте, справа внизу, штампик - "Пожертвования национальной библиотеке РК".

Книга называется "Степан Руданский "Повей ветер на Вкраину" на языках народов мира". Какое же было моё удивление и восхищение, когда я открыл страницу с переводом на коми язык эту одну из самых популярных украинских песен-романсов. Сегодня нет в Украине человека, который бы не знал эту потрясающую песню. Оказывается, её знают и в Коми земле. Гений коми поэзии Серафин Попов перевел текст песни на свой родной коми язык. Вот так выглядит перевод на картинке.

А вот так выглядит оригинал:

"Повій, вітре, на Вкраїну"

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув карі очі,

Повій, вітре, опівночі.

Між горами там долина,

В тій долині є хатина,

В тій хатині — дівчинонька,

Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця.

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівка мила.

Повій, вітре, тишком-нишком

Над рум’яним, білим личком.

Над тим личком нахилися,

Чи спить мила — подивися.

Чи спить мила, чи збудилась?

Спитай її, з ким любилась.

З ким любилась і кохалась,

І кохати присягалась.

Як заб’ється їй серденько,

Як зітхне вона тихенько,

Як заплачуть карі очі, -

Вертай, вітре, опівночі.

А як мене позабула

І другого пригорнула,

То розвійся край долини,

Не вертайся з України.

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє.

Вітер віє, повіває,

В Україну не вертає.

24 июля 1856 года. С-Пб (Санкт-Петербург)

Лірика Руданського, http://maysterni.com/publication.php?id=30396

Справка: Степан Васильевич Руданский, один из наиболее выдающихся украинских поэтов; род. в селе Хомутинцы, Винницкого уезда Подольской губернии, в 1833 (?) г.; отец его, священник, прочил сына на свое место, но поэт, пройдя курс наук в Шаргородской бурсе и Каменец-Подольской Семинарии в 1855г., вопреки воле отца, поступил в Петербургскую Медико-Хирургическую Академию и окончил в ней курс в 1861 г. Отношения с отцом не сложились. Отец не одобрял увлечения сына поэзией и еще больше то, что тот разговаривал и писал письма на украинском языке. Под влиянием поэзии Тараса Шевченка, украинских народных песен начал писать лирические стихи и песни на украинском языке. Сорстоял в дружеских отношениях с профессором Академии С.Боткиным, композитором и переводчиком П.Нищинским. Публиковался в журнале "Основа". После окончания вуза врачевал в г.Ялте, где заслужил высочайшую любовь и признание. Степан Васильевич построил в Ялте первую больницу, основал медицинскую библиотеку и фактически подарил городу водопровод. http://www.day.kiev.ua/ru/article/obshchestvo/doktor-borzhkovskiy-iz-roda-rudanskih-po-sledam-predkov


Источник: http://mirslovarei.com/content_bigbioenc/rudanskij-stepan-vasil-evich-124262.html#ixzz2nfMPsc5H

Студент (песня)

в славном граде Петербурге,

недалеко от Невы,

из болота выглядает

хата бедной вдовы.

……….

и направо-старой бабе

смерть подписыват патент,

а налево без копейки

бъётся в бедности студент

_______________________

В славнім місті Петербурзі,

Недалеко від Неви,

Із болота виглядає

Хата бідної вдови.

Стара хата зо вдовою

Разом вік свій віджила,

Почорніла, похилилась

І в болото увійшла.

Увійшла по самі вікна…

В ґанку сходи до сіней;

В сінях набік похилились

Двоє скривлених дверей…

І направо – старій бабі

Смерть підписує патент,

А наліво – без копійки

Б’ється з нуждою студент.

Зима люта. Вітер свище;

Сніг по вікнах брязкотить;

Мороз душу обіймає,

Мороз тіло каменить.

А у хаті на постелі

У сурдуті і плащу

Сидить студент медицини

Другий місяць без борщу.

І живіт – як гріб, запався,

Облізає голова…

І остання догорає

Його свічка лойова.

І сидить він, поглядає

На похилену стіну:

Під стіною лежить череп, –

Нема й кришки тютюну.

І стіння кругом чорніє…

Тілько лазять павуки.

Тілько сумно виглядають

Із шкалубин прусаки…

12 генваря [1858]

Лірика Степана Руданського

Какие ещё тайны хранит коми поэзия?!

Подборка а. павленко